Якщо батьків будуть топтати ногами, батьківщина загине. О. де Бальзак. Батько Горио За всіх часів повага до старшого було одним з основних стовпів, на які опирається не тільки сім’я, але й все суспільство. Діти всього миру виховуються на казках і історіях, багато хто з яких розповідають про нескінченну батьківську любов і про вдячність або невдячність дітей

Чудовий роман Оноре де Бальзака “Батько Горио” сьогодні сприймається як казка для дорослих, тому що час, у яке відбуваються описані там події, давно пройшло. Але щось не дає, закінчивши читання, бездумно відкласти книгу й зайнятися іншими справами: напевно, розуміння того, що проблеми, порушені письменником, поза часом, поза рамками певної Культури. Обурення й збурювання викликають сцени, де Анас-Тази й Дельфіна практично відрікаються від свого батька, що віддав їм не тільки всі гроші, але й всі сили, душу, серце. Дочки, яких батько просто боготворив, які з раннього дитинства не знали відмови ні в чому, кидають старої людини в найважчу для нього мінуту - під час хвороби й смерті

Вони звикли тільки брати, і тому їхній егоїзм безмірний. Я впевнена, що навіть якщо батьки не розуміють нас, своїх дітей, вони завжди готові допомогти нам радою, надати допомогу - аби тільки ми були щасливі. Так безкорисливо віддавав дочкам свою любов, стан, здоров’я батько Горио, так, не замислюючись, допомагали мати й молодші сестри Эжену Растиньяку. Так і наші батьки (більшість, принаймні) намагаються виділити нам самий смачний шматочок, найкраще місце, викроїти зайву хвилинку для сну. Обурюючись бездушшям Анастази й Дельфіни стосовно батька, чи завжди ми уважні до своїм усі права захищені 2001-2005 власним батькам, які, так часто доставляючи нам мінути радості й задоволення, не афішують цього, не вимагають, щоб ми негайно звернули увагу на їхню турботу, що ми, на жаль, звичайно сприймаємо як саме собою Що Розуміє? А якщо це не так, то чому навколо так багато хворих і самотніх старих, не потрібних ні дітям, ні онукам, що почувають себе тягарем, перешкодою?

Напевно, і сьогодні ця проблема залишається не менш актуальної й насущної, чим у часи Бальзака, тому що занадто часто застає людей врасплох простої нагадування на екрані телевізора: “Подзвоните батькам…”