При порівнянні, навіть і поверхневому, двох мов - латинського з іспанським, - відразу видно, що між ними існує дуже близьке споріднення. Іспанська мова можна назвати похідним від латинського, і це цілком підтверджується історією. Протягом декількох століть вся Іспанія була підпорядкована римському пануванню, при чому мова переможців природно повинен був перейти до переможеного. Спочатку він установився лише на морських берегах, серед колоній, заснованих финикийцами, фокейскими греками, a потім помалу поширився й за течією більших рік: Гвадалквівіру, Ебро й Гвадіани. Зрозуміло, не відразу прищепився він корінному населенню, иберам і кельтиберам, які завзято відкидали його й разом зі споконвічними вдачами й звичаями намагалися зберегти на своїй рідній землі й своє рідне національне слово. Але, розділені між собою на ворогуючі племена, вони шукали заступництва y своїх переможців, служили їм, як найманці за відому плату й охоче ставали під їхнє начальство навіть у своїх міжусобні війнах

Внаслідок усього цього латинська мова з морських і річкових берегів став проникати всередину країни, досяг і тих гористих просторів, що розділяють Пиренейский півострів рядами кам’яних громад, як Сиера-Морена, Толедские й Гвадарамские гори. Уже в часи Сертория, тобто за вісімдесят років до початку християнської ери, ті з корінних жителів країни, що намагалися колись скинуть із себе римське ярмо, стали добровільно посилати своїх синів у вищу школу, засновану вибраним ними вождем, що сам був римлянином. Школа ця перебувала в Гуееке й там тубільна молодь засвоювала разом з мовою своїх переможців і всі начала їх цивілізації

Протягом чотирьох століть панування римської імперії, проникнення латинської мови в усі краї Пиренейского півострови не переставало відбуватися, усюди тубільний прислівник повинне було відступати; воно втримувалося тільки з непохитною енергією в біскайських провінціях, де, після двохтисячорічного опору, зберігається ще понині, представляючи вічний предмет вивчення для філологів усіх країн

Немає сумніву, що в цей четирехвековий період вся більш-менш інтелігентна частина тубільного населення говорила такою же чистою латинською мовою, як і самі римляне. Легкість, з який мешканці Пиренейского півострова засвоювали собі далекий прислівник, видна вже в тім, що в латинській літературі незабаром виникла ціла школа, відома за назвою пиренейской або іспанської. В утворах Сенеки й Дукана, уродженців Кордови, яскраво виступають і та гаряча пристрасність, що доходить до ентузіазму, і та похилість до пишномовності, що за всіх часів були відмітними властивостями синів Андалузії. Вони не могли говорити просто навіть o найпростіших предметах, їхнє енергійне мовлення, перейняте пафосом, не укладалася у вузькі рамки повсякденної дійсності, і письменник завжди піднімався над нею своїми голосними фразами у філософському дусі. Квинтилиан був уродженцем Калахорри, a Марциал, відомий своїми їдкими епіграмами, не тільки народився в Калатаюде, але й залишався там незмінно все своє життя. Звідти він підтримував зв’язок з усіма літературознавцями того часу, - із Плинием Молодшим, з Ювеналом і зі своїм іспанським співвітчизником Силием Італіком

Ми не маємо підстави припускати, що, що відбулося таким шляхом перетворення мови серед вищої й більше багатої частини населення так само легко могло передатися й іншим класам. Зрозуміло, поруч із цією літературною мовою, засвоєною знаменитими авторами й аристократичними родами Флорів, Колумелл, Помпониев Крейди й інших, існував інший, перекручений простонародний прислівник, що представляв суміш первісної тубільної мови з різноплемінними словами, запозиченими від греків, финикийцев і карфагенян. Саме ця-те суміш, ускладнена згодом впливом готів і сарацин, і частими зв’язками із провансалами й франками, може з повною ймовірністю вважатися праматір’ю теперішньої іспанської мови

На початку V століття, великий рух народів, відоме в історії за назвою навали варварів, відбилося й на Пиренейском півострові. Він весь був заполонений цими дикими, різноплемінними, різномовними ордами, з яких кожна прагнула заснувати свою осілість там, де вже існувала древня цивілізація. Те були племена аланов, свевов, вандалів і готів

Роз’єднані між собою групи кельтиберийского й римського походження, раптово захоплені цим нестримним потоком, поспішили з’єднатися в тісний, небувалий до того часу сполучник. Їм уже нічого більше не залишалося, як тільки вибрати спільно між всіма прибульцями тих, чиє панування могло виявитися менш тяжким. От чому вони почали групуватися навколо готовий, порівняно цивілізованіший внаслідок їхніх давніх зв’язків з римською імперією, - те войовничих, те дружніх. Тубільне населення охоче допомогло їм відтіснити з півострова всіх інших варварів, a потім, по пришестю багатьох лет, воно вже остаточно й назавжди злилося із цим добровільно вибраним плем’ям в одну нероздільну нації

Зі своєї сторони й готи не ставили особливих перешкод для такого злиття. За час довголітнього перебування на берегах Дунаю, вони вже встигли ознайомитися з латинською мовою й тепер, зустрічаючи знову те ж мовлення те в чистому, то в перекрученому виді, відразу зрозуміли, що для них буде незрівнянно зручніше виражати свою волю переможеним на цій загальноприйнятій мові, чим на своєму, нікому не зрозумілому й ніколи не чуваному. До цього ще приєднувалися й політичні міркування: плем’я переможців значно уступало в чисельності тубільним племенам. Отже, явна зневага до їхньої мови було не безпечно, вона легке могло викликати протест корінного населення, тобто більшої сили

Всі головні моменти перетворювальної діяльності готовий легко можуть бути відзначені. Наприкінці V сторіччя їхній перший законодавець ейрих прагне ще до однієї мети, - увести в загальний, писаний закон традиції й звичаї свого народу, винесені їм з далеких степів: почуття людського достоїнства, свобода особи, помірність, повага до жінки, подружня вірність, - от ті великі завіти батьків, які він бажав зберегти для потомства у всієї них первісній чистоті

Син і спадкоємець ейриха, Аларих II, навпроти, намагається витягти з римських кодексів лише ті закони, які знаходить винятково застосовними до скорених племен, і оселяє їх у всій підвладній йому країні. У цей період, мабуть, не існує ще ніякого єднання між двома народами, кожний з них управляється своїми законами, своїми звичаями, своїми судами, шлюбний сполучник заборонений між ними, і говорять вони на різні мовах

Дійсне злиття переможців з переможеними почалося тільки з VI століття й особливо успішно відбувалося за час царювання двох королів - Леовигильда й Ревареда. Деовигильд одружується з іспанкою й, відкидаючи древню простоту життя германських вождів, оточує себе царственою розкішшю римських владик часів імперії. Реваред прагне вже до того, щоб дати своїй державі, без розходження народностей, однакові закони. Він дає першу підставу знаменитому кодексу, спочатку відомому під назвами: Godex Wisigotliorum і Forum Judicum, a згодом названому в іспанському перекладі Fuero Juzgo. Цей юридичний пам’ятник гідний вивчення не тільки як збірник законів, якими управлялася Іспанія в VI і VII століттях, але і як зразок її старої мови, що є в перекладі кодексу по закінченні ще шести сторіч. Тепер нам здається майже неймовірним, щоб із цієї суміші перекручених латинських слів з іспанськими, колишньою загальноприйнятою національною мовою в часи панування готовий, могла утворитися прекрасне, струнка, музична мовлення Сервантеса й Квеведо.

Величезний вплив Рекареда у свій час не обмежується одними законодавчими мірами: зречення його від арійської єресі й вступ у католицьку церкву знищують останню грань між переможеними й переможцями й служать нам точною вказівкою того моменту, з якого починається поступове зникнення готської мови

Відомо, що готи спочатку прийняли християнство по навчанню Арія, тоді як все місцеве іспанське населення сповідало католицькі догмати, отже усунення цієї релігійної ворожнечі в таку епоху, коли християнство було чи ледве не єдиним стимулом у духовному розвитку суспільств, є безсумнівно великим політичним актом. Звідси виникає міцний сполучник між троном і духівництвом, з яким ішли заодно й всі видатні розуми того часу, що ще присвячували себе науці й літературі. Але тому що й церква, і наука висловлювалися винятково латинською мовою, то мова цей разом з колишнім іспанським, ще більш перекрученим під впливом готського, - одержує знову таке ж панування на Пиренейском півострові, як до навали варварів, і ця перевага не тільки не зменшується протягом усього сьомого сторіччя, але навіть ще зростає на початку восьмого

Тоді-Те на сцену є аравитяне (715).

Pages: 1 2