Приїзд Пушкіна в Москву після посилання

У Москву Пушкін змушений був прибути в цей час за наказом пануючи Миколи I. Будучи ще великим князем, Микола I почув з вуст брата, імператора Олександра I, оцінку Пушкіна: « чиПрочитав ти «Руслана й Людмилу»? Автор служить по колегії іноземних справ, - це ледар, обдарований великим талантом». Вступивши на престол і розправившись із декабристами, Микола I дав клятву: «Революція на порозі Росії. Клянуся вона не проникне до нас, поки я збережу подих життя». Микола I змушений був піти на примирення із заколотним поетом. Бенкендорф дав при цьому цареві рада: «Пушкін все-таки чималий шалапут, але, якщо вдасться направити його перо й мовлення, у цьому буде пряма вигода». Микола I почув раді шефа жандармів

Пушкіна доставили в Кремль прямо з дороги, неголеним, покритим дорожнім пилом. У великому кабінеті Чудова палацу зустрілися поет і цар. Аудієнція тривала більше двох годин. Микола I запитав: - Пушкіна, чи прийняв би ти участь в 14 грудня, якщо б був у Петербурзі? - Неодмінно, государ, всі друзі мої були в змові, і я не міг би не брати участь у ньому. Одна лише відсутність урятувала мене… - відповів Пушкін. - Досить ти подурачился,- заперечив імператор, - сподіваюся тепер будеш розважливий, і ми більше сваритися не будемо. Ти будеш надсилати до мене все, що складеш; відтепер я сам буду твоїм цензором. Царська цензура виявилася для поета новим найтяжчим ярмом

З рук самодержця Пушкін одержав лише напівволю. 12 вересня 1826 р. Пушкін уперше відвідав Великий театр. Ішла п’єса А. А. Шаховского «Аристофан» за участю М. С. Щепкина. «Коли Пушкін увійшов у партер Великого театру, – розповідали сучасники, – миттєво пронісся по всьому театрі говір, що повторював його ім’я: всі погляди, все увага звернулися на нього…». 16 вересня поет відвідав народну гулянку на честь коронації Миколи I на Дівочому Полі, у Новодівочого монастиря. На «царське частування» зібралося 200 тисяч чоловік

Грало 20 оркестрів. Пушкіна привіз із собою в Москву «Бориса Годунова». Він багато разів читав цю трагедію в друзів – Соболевського, В’яземського, Баратинського, у себе в готелі. Вона зробила на них незабутнє враження. У Москві Пушкін знайомить зі членами «Суспільства любомудрів» белетристом В. Ф. Одоєвським, поетом Д. В. Веневітіновим і іншими. Якось зайшло мовлення про випуск журналу на противагу «Синові батьківщини», що издавались реакційними журналістами Ф. В. Булгариним і Н. И. Гречем. Ідея довелася по душі «Суспільству», і редактором нового двотижневого «Московського вісника» вибрали М. П. Погодина. У першому номері «Московського вісника» була надрукована сцена з «Бориса Годунова» - «Ніч. Келія в Чудовом монастирі».

У шумній, суєтній Москві поетові часто пригадувалося тихе Михайловское. Згадалася нянька Орися Родіонівна, що плакала ридма, коли фельдъегерь відвозив його з Михайлівського в Москву. Уявляючи собі як вона стурбована, хвилюється, Пушкін писала: Подруга днів моїх суворих,

Голубка старезна моя!
Одна в глухомані лісів соснових
Давно. давно ти чекаєш мене.
Ти під вікном своєї світлиці
Горюєш, начебто на годинниках,
И баряться поминутно спиці
У твоїх наморщених руках

У першу річницю страти декабристів, прагнучи виразити своє співчуття, відданість і вірність справі декабристів, Пушкін створює добуток «Арион». В основу його він поклав міф про порятунок дельфіном грецького поета й музиканта Ариона, прикривши в такий спосіб політичний зміст вірша:

Нас було багато на челне;
Інші вітрило напружували,
Інші дружно впирали
Углиб потужні весла
У тиші
На кермо склонясь, наш кормщик розумний
У молчанье правил важкий челн;
А я – безтурботної віри полн
Зім’яв з нальоту вихорь шумний…
Вигин і кормщик і плавець!
Лише я, таємничий співак,
На берег викинутий грозою,
И гімни колишні співаю
И ризу вологу мою
Сушу на сонце під скалою.

Значне громадське місце в пушкінську пору займав у Москві салон Зінаїди Волконській на Тверской, 14, у нинішньої площі Пушкіна. Коли Пушкін уперше з’явився в салоні, Зінаїда Волконська, вітаючи поета, проспівала романс на слова пушкінської елегії «Згасло денне світило»:

Шуми, шуми, слухняне вітрило,
Хвилюйся під мною, похмурий океан…
Пушкін підніс господарці салону поему «Цигани» і вірші:
Серед неуважної Москви,
При толках вісту й бостону,
При бальному белькоті поголоски
Ти любиш ігри Аполлона.
Цариця муз і краси,
Рукою ніжної тримаєш ти
Чарівний скіпетр натхнень,
И над замисленим чолом,
Подвійним увінчаним вінком
И в’ється й палає геній…

Повернувшись у Михайловское, Пушкін знову й знову переживав яскраві й хвилюючі враження двомісячного московського життя після шестирічного ув’язнення. З Михайлівський Пушкін писав В’яземському: «Село мені прийшла якось по серцю. Є якась поетична насолода вернутися вільним у покинуту в’язницю. Ти знаєш, що я не корчу чутливість, але зустріч моєї двірні… і моєї няньки - їй-богу приємніше щекотит серце, чим слава, насолоди самолюбства, неуважності та ін.». Зимовим вечором 19 грудня 1826 р. Пушкін удруге після посилання вертається в Москву. Вертається вже вільно, без фельдъегеря поруч. І не по виклику пануючи, а по заклику серця й друзів

И от Пушкін знову в блискучому салоні Зінаїди Волконській, на прощальному вечорі, улаштованому нею на честь Марії Миколаївни Волконській, що їхала в далекий, суворий Сибір, до засудженого на каторгу чоловікові- декабристові. Волконська їхала на каторгу, до якої присуджені були два найближчих ліцейських друзі Пушкіна – И. И. Пущин і В. К. Кюхельбекер. Пушкіна написав вірш «Послання до в’язнів» і відправив їхнім декабристам з А. Г. Муравьевой, що також їхала слідом за М. Н. Волконській. Пушкіна почав своє послання декабристам закликом «Прощальної пісні вихованців Царскосельского ліцею» – «Зберігаєте, про друзі, зберігаєте… У нещастя – горде терпенье…»:

У глибині сибірських руд
Зберігаєте горде терпенье.
Не пропаде ваша скорботна праця
И дум високе стремленье.
Нещастю вірна сестра,
Надія в похмурому підземеллі
Розбудить бадьорість і веселощі,
Прийде бажана пора:
Любов і приятельство до вас
Дійдуть крізь похмурі затвори,
Як у ваші каторжні нори
Доходить мій вільний глас.
Окови тяжкі впадуть,
Темниці зваляться – і воля
Вас прийме радісно у входу,
И брати меч вам віддадуть

З А. Г. Муравьевой Пушкін передав И. И. Пущину інший вірш, написаний 13 грудня 1826 р., напередодні річниці дня повстання декабристів. Пушкіна нагадав у ньому Пущину, як той відвідав його самого, засланого поета, у Михайлівськім: