Романтична поема “Мцыри”, написана М. Ю. Лермонтовим, повна глибокого внутрішнього драматизму. Краса навколишнього світу тут протиставляється аскетичному способу життя й побуту в суворому монастирі, що головний герой поеми Мцыри вважає своєю в’язницею. Прагнучи показати свободолюбивость Мцыри, автор споконвічно зв’язує його образ із природою: “як сарна гір, полохливий і дикий і слабкий і гнучкий, як очерет”. Ув’язнений у похмурих стінах монастиря, відірваний від батьківщини, Мцыри сам себе порівнює з “грозою відірваним листком”.

Юнак мріє вирватися Від келій задушливих і молитов У той дивовижний мир тривог і битв, Де в хмарах ховаються скелі, Де люди вільні, як орли. Без волі й волі життя для Мцыри не має змісту, тому в одну з осінніх ночей він робить втечу. Вся краса й величчя Кавказу розкриваються перед ним, наповнюючи його серце легкістю. Пам’ять про рідний будинок і сім’ю оживає побачивши вигадливих гірських хребтів, будячи надію на повернення

Вирвавшись на волю, Мцыри нарешті-те одержує можливість жити повнокровним життям. Захоплено спостерігаючи за природою, юнак відчуває себе її складовою частиною: ПРО, я як брат Обійнятися з бурою був би радий! Очами хмари я стежив, Рукою блискавку ловив… Відчуваючи себе дитиною природи, Мцыри протиставляє себе ченцям і іншим людям: “Я сам, як звір, був далекий людей”. У вільному й вільному світі, що оточує його, Мцыри бачить гармонію і єднання, братерство - те, чого йому так не вистачало “у полоні”, у людському суспільстві

Безстрашно поринає юнак у життя, повну небезпек і пригод, адже коли Юність вільна сильна, И смерть здавалася не страшна! Однак Мцыри не призначено повернутися на батьківщину. Поки дорога була прямій, радість не залишала його, але як тільки він вступив у ліс - збився зі шляхи, заблудився

Для того копіювання заборонене © 2005 щоб вийти на вірний шлях, Мцыри не вистачає достатнього знання природи, він позбавлений багатьох навичок і Ледь зійшла зоря, Що Палить промінь її обпалив У в’язниці вихована квітка… Не бажаючи миритися з неволею, Мцыри хоче й смерть зустріти, залишившись наодинці із природою. Він просить перенести себе в сад, де Акацій білих два кущі… Трава меж ними так густа, И свіже повітря так запашне, И так прозоро-золотавий Граючий на сонце аркуш!

Розчинення в природі нагадує Мцыри повернення на батьківщину, в “милу країну”, і заспокоює його заколотне серце перед смертю. Непередавано музичні й величні образи природи Кавказу, створені М. Ю. Лермонтовим. Мальовничі картини, що відкриваються нам під час читання, говорять про те, що автор і сам був уважним, чуйним до проявів краси й глибоко люблячу природу людиною