Не те, що мнете ви, природа, Не зліпок, ве бездумний лик - У ній є душу, у ній є воля, У ній є любов, у ній є мову. Ф. Тютчев Лірика - один з основних літературних пологів, предмет відображення якого - внутрішній мир, власне «я» поета. У лірику будь-яке явище й подія життя, здатні впливати на духовний мир людини, відтворюються у формі безпосереднього переживання поета, певного стану його характеру. Цьому роду літератури доступна вся повнота вираження сложнейших проблем буття

Зі звертання до лірики почався творчий шлях Лермонтова. Він створював ліричні добутки в усі періоди свого короткого життя. Однак лірика Лермонтова не залишалася незмінної: вона безупинно поповнювалася новим змістом і вдосконалювалася в художнім відношенні. Природа у творчості Лермонтова завжди була символом волі. У своїх віршах і поемах він оспівував природу Кавказу

Те були романтичні замальовки, що вражали читача необыч-ными фарбами. Лермонтов ділиться з нами своїми думками, розповідає про свої радості й суми, захватах і вболівай, викликаних тими або іншими подіями особистого або громадського життя. У лірику Лермонтова звучить постійне звертання до природи, що допомагає розкрити єдність щиросердечного миру ліричного героя й миру природи

Ліричний герой поета у своїй самітності тягнеться до природи, уміє бачити її красу. Природа немов підкреслює самітність ліричного героя. Самотньо росте «на півночі дикому» сосна, мріючи про далеку пальму; самотнім залишається стрімчак-велетень у вірші «Стрімчак». У ранньому вірші «Осінь» чи ледве не ученически відтворені основні деталі пейзажу: отут і пожовтілі листи, і похмура зелень єлей, і туман, крізь який переглядає тьмяний місяць, і спогад про літній многоцветье, і жаль про збіглу весну з її радостями. У сутності цей опис того почуття втрати, що охоплює людини пізньої восени при спогляданні увядающей природи

Але тут опис природи й саме почуття сумуй передані приблизно, без вказівки конкретних прикмет епохи або без зв’язку з особливими подіями в житті ліричного героя. У міру того як мужнів Лермонтов, зміст ліричних добутків про природу збагачувалося. У них починають з’являтися не тільки елегійні або патріотичні, але й відверто політичні мотиви, а також філософські роздуми про найважливіші проблеми

Так, у невеликій замальовці «Коли хвилюється жовтіюча нива…» поет виразив целую концепцію буття. Коли хвилюється жовтіюча нива, И свіжий ліс шумить при звуці вітерцю, И ховається в саду малинова слива Під тінню сладостной зеленого листка

Пейзаж немов би заслонив усілякі життєві дрязги, влив у душу заспокоєння й викликав упевненість. Життя природи представляється гармонічної, і це допомагає перебороти протиріччя духовного життя людини. Природа пізнається поетом як джерело прекрасного, розлитого всюди навколо нас, і як втілення доцільного

Але хіба людина не дитя природи? І чому людське суспільство повинне випадати з-під влади загальних законів буття? Так споглядання природи допомагає поетові усвідомити, що вища доцільність і краса повинні восторжествувати й у людському суспільстві

Адже не для одних же страждань народилася людина? Інакше навіщо природа або Творець наділили його почуттям справедливості, прагненням до правди й спрагою щастя? Жовтіюча нива, ліс, порив вітру, конвалія сріблистий - все це не розрізнені й тим більше не ізольовані явища

Це грані цільного буття. Лермонтов умів одухотворяти, пожвавлювати природу: стрімчак, хмари, дубовий листок, пальма, сосна, дружні хвилі наділені в нього людськими страстями, їм ведені й радість зустрічей, і гіркота розлук, і неутолимая смуток. ДО 1841 року лірика Лермонтова досягла вищого розквіту. В останній рік життя поет створив ряд добутків дивної майстерності

Серед них особливе місце займають «Батьківщина», «Прощай, немита Росія», «Виходжу один я на дорогу». Природа тут символізує образ Батьківщини. У вірші «Виходжу один я на дорогу» пейзаж займає всього п’ять рядків із двадцяти. Причому це дуже незвичайний пейзаж, що має символічне значення

Вся картина життя ліричного героя представлена на космічному тлі й тому здобуває вид складного образа-символу, що нагадує про болісно складні питання, над рішенням яких билися сучасники Лермонтова: Виходжу один я на дорогу; Крізь туман кременистий шлях блищить; Ніч тиха. Пустеля внемлет Богові, И зірка зі звездою говорить. Що таке «кременистий шлях у пустелі»?

Кремінь нагадує про кров, про рани, страждання. Кременистий шлях - образне втілення долі поета, пытавшегося знайти відгук у сучасників, але &copy A L L S o c h. r u оставшегося безмовним, що осознали цілковита самітність у пустелі безлюддя. Але відчуження й нерозуміння не повинне бути! Адже у вселеної все зв’язано друга сдругом.

Навіть зірка зі звездою говорить. Як усякий теперішній, а тим більше великий поет, Лермонтов сповідався в поезії, і, перегортаючи томики його творів, ми можемо прочитати історію його душі й зрозуміти його як поета і як людини. Бєлінський писав про Лермонтова: «…уже недалеко той час, коли ім’я його в літературі зробиться народним ім’ям, і гармонійні звуки його поезії будуть почуті в повсякденній розмові юрби, між толками її про життєві турботи». Сьогодні ми можемо сказати, що цей час наступило