Приготування до весілля

Із хрещатого барвінку,

Із запашного васильку…

Як і коровай, гильце уособлювало саму наречену, що теж наближає цю групу весільних обрядових пісень до колядок, призначених для дівчини на виданні:

Просилася калинойка

Просилася Марисейка

З лужейка до дуброви:

Ой своего батейка:

— Бо юж мені докучают

— Дай мя, батейку, від себе,

Райски пташейкови;

Бо юж ти ся надокучали

Гилейку ми поламали,

Молодиї молодчикі;

Ягодойкі визубали.

Подвіройко ти здоптали,

Головойку зклопотали…

А завершивши наряджати гильце, старша дружка його підіймала, і при цьому співали: «Старша дружечка, старша всіх, А підняла гилечко вище всіх; Ой Палазю, серце, викупи своє гильце!» Як бачимо, існував обряд викупу гильця, записів про який майже не збереглося. Готове деревце запихали в коровай, або низ його запікали в тісто. На зв´язок весільних деревця й короваю вказував О. Потебня, їх подібність виявляється, зокрема, у спільній назві — рай:

Колесом, колесом вгору сонце йде;

А нашій Марусі рай ся в´є.

«Марусенько, дівонько, хто ж тобі той рай дав?»

«Дав мені Біг і батенько мій».

Вчений пояснював це тим, що «до Християнства слово рай… означало небесне дерево… В колядках дерево названо райським». Воно було одним із центральних ритуальних об´єктів весілля. З ним наречена і дружки ходили запрошувати гостей, бояри на конях везли його перед молодими до шлюбу, воно стояло на столі перед молодятами під час гостини.

Символічно наближеною до цього обряду була низка ритуалів, що відбувались після завивання гильця і об´єднувалися спільною назвою дівич-вечір:

Тепер у нас да дівич-вечір,

А на маківочці ластівочка,

Рано-рано, да дівич-вечір хороше

Да свила гніздечко із чорного шовку, ізряжен,

Да вивела дітки-однолітки:

У три стіни камінниї, четвертая

Перве дитятко — молодий Андрійко, золотая;

А друге дитятко — молода

А на тій стіні терем стоїть, Марусенька.

А на теремочку маківочка.

Pages: 1 2