Серед безлічі обрядів магічних дій та ритуалів, пов´язаних із вступом у шлюб двох людей, до нас дійшли лише найживучіші, закорінені у древніх традиціях і віруваннях, пов´язані із прадавніми культами. Таким є обряд випікання короваю. На думку М. Сумцова, у весільному обряді ритуальний хліб заміняв Жертовну тварину (можливо, корову, звідси приказка «Коровай багатий, коровай рогатий»). Елементи цього обряду тісно пов´язані з Магією, культом сонця (він обов´язково повинен бути круглої форми), культом вогню та домашнього вогнища (печі, в якій він випікався), а також культами води (на коровай брали непочату воду із трьох, семи чи дванадцяти криниць), зерна (муку брали з певної кількості млинів), дерев та рослин (оздоба з шишок, горіхів, листків та квітів), птахів (оздоба у вигляді голубів, лебедів, соколів, гусей, качок), культ яйця (для випікання брали ритуальну їх кількість — 12, 40 тощо). Один з перших дослідників весільної обрядовості Й. Лозинський вказував, що подекуди поряд із випеченими птахами, випікають яйця, або впікають їх у коровай: «Тиї яйця спеченії служат заслюбленим за присмачок і за знак будучної множности» (тобто плідності).

У минулому весь цей обряд складався із різноманітних ритуалів, табу і пересторог, носив магічний характер. Елементи магії простежуються не лише в тому, які складові частини чи речі впікались в коровай, як його прикрашали, але і хто мав право брати участь у замішуванні тіста та випічці. Це дозволялось робити лише парній кількості молодих господинь (їх називали коровайницями), кожна з яких була заміжня і щаслива у сімейному житті та мала дітей. Вдовам, розлученим та неплідним жінкам заборонялось бути поблизу того місця, де випікали весільний коровай, оскільки за законами гомеопатичної магії вважалось, що їхнє горе може перейти на ритуальний хліб, а з нього — на життя молодого подружжя. Таким чином цей обряд дуже давній. Він був відомий вже у період трипільської доби, про що свідчать знайдені при археологічних розкопках статуетки жінок-коровайниць, кожна з яких наділялась певною функцією в обряді.

Довготривалий процес виготовлення короваю, як й інші дійства, супроводжувався відповідними обрядовими весільними піснями, які за своїм походженням є такими ж давніми, як і сам обряд. Ці тексти, очевидно, виникли на основі ритуальних замовлянь та магічних формул, оскільки містять значні вкраплення язичницьких традицій. Набираючи воду до тіста, співали пісню, що за структурою та символікою наближена до календарно-обрядової:

Ой пойду я та до Дунаю, 

Я вашого да короваю

Да стану я да подумаю, 

Да й зовсім не знаю.

А чи мені да воду брати, 

Ой пойду я да до Дунаю…

А чи мені да коровай бгати.

Вода набувала магічного значення і в час ритуального омивання рук (зливання на руки) перед і у процесі випікання. Важливе місце відводилось культам дерев та вогню, які у цьому випадку суміщались за законами магії (дух дерев при згорянні дров переходив у вогонь, а з вогню — у коровай). Виряджаючи боярів по дрова для випікання, співали:

До бору, бояри, до бору 

Загнічуйте коровай ясненько,

Да рубайте сосну здорову, 

Щоб наш коровай ясен був,

Да везіте її до дому. 

Щоб наш Івашко щаслив був…

Да рубайте її дрібненько,

Весільний коровай пекли на вогні з особливої деревини (при цьому важливим був не лише різновид дерева, а і його якість — «сосну здорову» — тобто воно повинне бути не зіпсутим із тих же магічних міркувань).

Хоча наречена не мала права брати участі в обряді, та її образ фігурував у піснях, якими накликалися щастя та добробут на нову сім´ю. Нерідко окремі з них виконувалися від її імені. Про їх давнє походження свідчать елементи астрально-рослиннх культів та пов´язані з ними архетипні образи:

Спечіть мені коровай красний, 

Спечіть мені шишочки красні,

Як на небі місяць ясний. 

Як на небі зірочки ясні.

Невід´ємним елементом короваю була коса, випечена з тіста, що уособлювала дівочу косу. Не виключено й те, що цей ритуальний хліб був втіленням нареченої, її плідності (його, як і молоду, величали, «вбирали» — прикрашали зеленню, калиною, стрічками). Хоча існують й інші точки зору. Зокрема О. Потебня вважає, що часто «коровай прямо називається раєм, тобто небом: Вийся, короваю, як душенька по раю, ще вище од гаю…»155.

Магічно-ритуальне вшанування печі та родинного вогню як місця перебування домових духів виявляється у частих звертаннях до печі під час випікання весільного хліба:

Ой піч стоїть на стовпах, 

Ой піч стоїть на стовпах,

А діжу носять на руках. 

А діжу носять на руках.

Пече ж наша, пече, 

Цілуйтеся, милуйтеся,

Та спечи нам коровай красний. 

Молодії коровайниці.

Такі давні пісні фіксують елементи язичницьких любовних забав при випічці, метою яких було викликати любов між нареченими. Як і грища календарної обрядовості, ці забави у далекому минулому завершувались оргією, елементи якої дійшли до нового часу у звичаї закривати коровайниць з їхніми чоловіками на цілу добу в хаті без дозволу заходити до неї, поки випечеться коровай, а також у ритуальному запиванні короваю:

Хоч течи, бочечко, хоч не течи,  Або:

Ще наш коровай у печі. 

А хто в цьому короваю господар,

Як ми коровай виймемо, 

То нехай унесе пива збан

Тоді тебе, бочечко, вип´ємо.

Та нехай викупить коровай.

Хоч цей обряд є язичницьким, з утвердженням на слов´янських землях християнства у пісні, що його супроводжували, ввійшли поодинокі християнські мотиви, утворивши синкретичне поєднання образів:

Сам Бог коровай місить, 

У садочку дві квіточки:

А Пречистая світить, 

Первая квітка то ж Івашко;

А янголи да воду носять, 

У садочку дві квітки:

За всіх Бога просять. 

Другая квітка то ж Мар´єчка.

Існує думка, що коровай і процес його виготовляння займає таке важливе місце в системі весільних обрядів, оскільки за язичницькими звичаями укладання важливої угоди (в тому числі шлюбу) здійснювалося шляхом споживання учасниками угоди ритуального хліба та солі. На думку О. Фрейденберг, традиція їсти «розламаного тотема» робила учасників цієї трапези родичами, оскільки з шматком тотемної жертви на кожного учасника начебто сходила частина тотемного духу.

Не менш архаїчним (а можливо, і більш давнім) є інший обряд, найпоширенішою назвою якого є «завивання гільця» (вільця), — вбирання весільного деревця. Він сягає корінням прадавніх часів поклоніння деревам як божествам чи одухотвореним істотам, вшанування священних гаїв чи плодоносних дерев та пов´язаного з цим язичницького звичаю вступати в шлюб із окремими деревами. Як наскрізний архетип календарної та родинної обрядовості гільце є символом світового дерева, що виявляє зв´язок із міфами про створення світу та збереження роду.

Обряд приготування весільного гільця здійснювався лише неодруженою молоддю: парубки їхали в ліс вибирати та рубати дерево (з часом його замінила гілка); дівчата його «наряджали». Цей обряд теж супроводжувався ритуальними піснями. Спочатку виконувались твори, в яких закликали молодь вити гільце:

Летів горностай понад сад,

Пускав пір´ячко на весь сад;

А підіте, дружечки ізбирайте,

Ганнусі гилячко звивайте.

Тут теж були свої заборони: весільне деревце ще називали дівуванням, тому його мали право прикрашати лише незаміжні дівчата:

Не йдіте, да молодиці, до нас гильце вити, —

Ми зов´ємо сами попід небесами

Да попід ґаночками,

З красними паняночками, з чорними Галочками.

Як і у випадку з короваєм, дружби закликались до бору по деревце:

До бору, дружечки, до бору,

Та рубайте сосну здорову.

Та несіть же її до дому,

Та стаете її на столі,

Та на гранчасті перебирчасті скатерці.

Починаючи прикрашання весільного деревця, учасники обряду тричі просили благословення: «Благослови, Боже! Благослови, Боже, і отець, і мати, своєму дитяті вильце звивати; і другий раз у Божий час, благослови, Боже!.. І третій раз у Божий час, благослови, Боже!»

Гильце прикрашали калиною, барвінком, рутою, іншими магічними рослинами; шишками та горіхами, згодом — стрічками; зробленими зірками та іншими паперовими прикрасами. Воно мало те ж значення, що і дерево, про яке співається в колядках, чи весняне «майське» деревце, чи купальське, у чому виявляється ґенетична єдність усієї обрядовості.

Прикрашання весільного деревця супроводжувалось обрядовими піснями на зразок:

Ой у місті, місті бубни б´ють,

А в нашім домі гильце в´ють —

Із червоної калини,

Pages: 1 2

Збережи - » Приготування до весілля . З'явився готовий твір.