Із приходом християнства та принесенням на слов´янські землі нової моралі церква вела боротьбу проти язичницьких оргій як складового елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та ідолопоклонством. Зокрема М. Грушевський цитує слова псковського монаха Памфіла (16 ст.) про це свято: «Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться — з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть»; та описи зі «Стоглава»: «Против празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого «клопотання». Тому в багатьох купальських піснях, що належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати допомогу від інших дівчат та хлопців. Згодом церква у цей день встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у видо зміненій формі був закріплений тогочасною церквою. Синкретизмом елементів язичництва та християнства позначена більшість купальських та собіткових пісень пізнішого періоду творення, на зразок:

Свята Пречиста собітку палила — Дай же нам, Господоньку,

І всіх святих просила.  Першеє поломіненько — озимое

Всі святиї на собітці били,  житцо,

Господа просили. Господа хвалили: Другое поломіненько — пшеничка,

Третєє поломіненько — горошок…

У наш час залишки цього свята зберігаються в народі за традицією.

Ще одним жанром усної народної творчості літнього циклу є твори, відносно пізніші за походженням і пов´язані з Петрівкою.

Петрівка починалась відразу ж після святкування Русалій, а пісні, що виконувались у цей час, називались петрівчані (або петрівчанські). У них розробляється тематика творів календарної обрядовості зимоого та весняного циклів. Пора теплих літніх ночей була періодом молодечих забав, кохання, підшукування пари для подружнього життя, рій про майбутнє. Петрівчані пісні, як й інші подібні жанри, зберіають елементи давніх вірувань, форму замовлянь, архетипову обазність:

Петрівочка наступає —

Ячмінь колос викидає —

Сива зозуленька вилітає. 

Соловейко голос покидає,

Собі соловейка викликає:  А як петрівочка минається,

— Ой вилинь, вилинь, соловеєчку

 Сива зозуленька ховається, З

 вишневого саду та у темний луг,

По борозенках скитається.

А із лугу — на калиночку.

Та будеш щебетати,

А я біля тебе жалібно кувати!

У цих творах часто зустрічаються образи-символи прадавніх тотемів-дерев (верби, дуба, явора, берези, калини, терену); птахів (зозулі, олов´я, перепілки); рослин (барвінку, цар-зілля, рути, льону, гречки, оноплі); а також — архетипи дощу, річки, небесних світил, пшеничого поля, вогню, тощо.

Мотивами кохання петрівчані пісні перегукуються із веснянками та гаївками любовно-еротичної групи та із близькими за тематикою колядками та щедрівками:

Ой ти, петрівко петрівчата,

Прийшов Андрійко та й торгає:

Ти, зозуленько дубрівчата,

Вставай, Антосько, вже світає!

Не куй так рано й у цім борі, 

Й уже черідка на вигоні,

Не буди мене молодої.

Й уже косарі в чистім полі,

Нехай мене та й той збудить, 

Й уже Антоська й у коморі

Котрий мене вірно любить.

З своїм Андрійком на розмові.

Але порівняно з іншими жанрами календарно-обрядової творчості °ни більшою мірою пройняті ліризмом, подекуди — глибоким смут ком за літом, що минає, швидкоплинністю людського життя. Цим петрівчанські пісні подібні до родинно-побутової лірики. У них часто зустрічаються мотиви нерозділеного кохання, розлуки, печалі. Нерідко вони будуються на основі паралелізмів, де дівчина постає в образах зозулі, голубки, перепілки; а парубок — сокола, яструба, голуба; або ж молода пара зображена в образах дерев над водою чи у гаю:

Перепеличенька, ряба, невеличка, 

Схилив головоньку згори додолоньку.

По бору літає, траву розгортає, 

«Сивий соколоньку, гордуєш ти мною,

Траву розгортає, сокола шукає. 

Як вітер горою, сонце калиною,

Сивий соколонько сидить 

Сонце калиною, козак дівчиною»…на дубоньку,

Тема кохання у петрівчаних піснях часто супроводжується мотивами коротких ночей, звертаннями до зозулі, щоб та не кувала вранці, не будила дівчину:

Петрівочка да мала нічка, 

Шила, вишивала шовком, біллю,

Не виспалась наша дівочка, 

Своєму козаченьку да про неділю.

Вона не спала да рушнички 

Вона раненько вставала, шила, 

Утираться козаченьку давала…

Часто у звертаннях до зозулі молода дружина нарікає на нелегку долю:

Ой дібрівная да зозуленько, 

В мене свекорко да не батенько,

Да не куй же рано у діброві,

В мене свекруха да не матінка,

Да не збуди мене молодої. 

Ізбудять мене да ранній тебе…

Період петрівки був часом вибілювання полотна, і ці мотиви теж знайшли своє відображення у творах. О. Потебня звертає особливу увагу на образи-символи пряжі, полотна, у піснях про заміжжя дівчини: «Можна думати, що у петрівчаній пісні біла пряжа — символ самої дівчини: вона тонка і біла, якщо та вийде заміж за милого і буде коханою; товста і не біла в іншому випадку».

Подібні до родинно-побутових творів пісні про недолю дівчини, виданої проти її волі заміж, якій «да не дали люди да догуляти, Русою косою да домаяти»; чи невеселе і сповнене турбот життя молодої дружини у родині чоловіка, де усі ставляться до неї вороже, змушують важко працювати. У них мотив коротких ночей і звертання до зозулі набирає іншого звучання: для молодої жінки петрівчанські ночі занадто короткі, щоб відпочити від непосильної щоденної роботи. Звертання у цих піснях до теми нелегкого родинного життя є свідченням того, що за походженням вони відносяться до пізнішого періоду, ніж інша календарно-обрядова лірика. Вони також не виявляють тісного зв´язку із обрядами, зберігаючи лише натяки на окремі ритуали чи ігри (зокрема літні бої):

Ой на ставу, на ставу два качурі б´ється,

Гей-гей, ох-ха-ха, два качурі б´ється!

А в дівчини під вікнами два парубки б´ється,

Гей-гей, ох-ха-ха, два парубки б´ється!

— Не бийтеся, не лайтеся, я вас обох люблю,

Іванові ручку дам, Степанова буду.

Гей-гей, ох-ха-ха, Степанова буду.

Поширеним серед петрівчаних пісень є мотив заручин дівчини у цей період:

Ой Петре, Петре, Іване,

Не буде Ярина без пари.

А вже наша петрівочка минає.

Наступить хмара, дощ буде,

А дівчина Ярина чоловіка не має. 

Ой прийде Павло, то пара буде.

Не буде дощу без хмари,

Незважаючи на згадки про дощ як родючу вологу — символ парування, у цих творах виявляються інші погляди на подружжя та сімейне життя, ніж у ранній календарно-обрядовій ліриці, тобто утверджується християнська мораль, а не язичницька. Це є ще одним підтвердженням їх пізнішого походження. Хоча є образ Петрівки як антропоморфної істоти, що найбільше зберігся у піснях про завершення цього періоду:

Ой коли ми Петрівочки дожидали,

Ми ж її русу косу розплетемо.

То ми її в русу косу заплітали. 

Уже ж тая Петрівочка минається,

Тепер же ми Петрівочку проведемо.

Зозуля в капусту ховається.

Темою завершення та проводів свят ці твори наближені до русальних пісень. У піснях про завершення Петрівки звучать мотиви про кінець літа і тих змін, які відбуваються у природі: «У ячмені колос набростився, В соловейка голос ізмінився»; «Куй, зозуленько, куй, Недалеко Петро твуй. Хоч будеш ти літати, но не будеш вже кувати»; та у житті людей — завершуються ігри та гуляння, починається нелегка пора жнив, важкої праці на полі (символічно — завершується час дівування, приходить пора зрілості).

Pages: 1 2

Збережи - » Празник Рождества Предтечевого . З'явився готовий твір.