Домінуючий мотив першого зі згаданих віршів – ностальгія. Відразу за серпнем прийде осінь. Ця пора і в людському житті символізує час перших підсумків, мудрої зрілості, яка вимагає певних результатів. Є. Маланюк прийшов до своєї поетичної осені з вагомим набутком і заслуженим поцінуванням. У художньому мисленні О. Лятуринської поет асоціюється з біблійним образом виноградаря, чиї росяні врожаї благословив Господь. Авторка називає Є. Маланюка князем, якому вина життя зачерпнуто надзвичайно щедро. Однак усміх трударя гіркий, бо з краплинами радості в чаші життя траплялися і краплини смутку.

Вірш інкрустований яскравими художніми винаходами на лексичному, граматичному та звуковому рівнях, серед яких найбільше вирізняється багата внутрішня рима: «Ох, серпень, серпень! – серце терпне» [4, 147]. Такий яскравий художній образ звернув на себе увагу Є. Маланюка, який 1955 року писав передмову до книги поезій О. Лятуринської «Княжа емаль», де у збірці «Веселка» й уміщено згаданий вірш «Серпень» (поезію створено набагато раніше – про неї згадує Ю. Шерех у листі до О. Лятуринської від 15.09.1946 р.). А вже 1959 року літератор створює справжній мистецький шедевр – поезію «Ave Caesar», уміщену згодом у збірці «Серпень» (Нью-Йорк, 1964).

У вірші «Друзям» (зб. «Туга») О. Лятуринська ще раз нагадує собі та іншим імена героїв: «І, як чотки, перебирай наймення: // – За воїна Миколу, за Євгена, // За Юрія, Олега… Боже мій! // Кого з них спом’януть за упокій?» [4, 257].

У цьому переліку легко домислюються конкретні прізвища її сучасників. Писати про них змушував поетесу обов’язок людини та митця:

Пригадую слова поміж рядками.

Нехай у поминковім тиміямі, –

Вони у серці мов ножі:

«Скажи, за нас усіх скажи!»

(«Героїка», зб. «Чар Зілля») [4, 326].

Літературні взаємовпливи простежуємо не тільки в межах «празької школи», а й в еміграційному колі загалом. Особливо тісні контакти були у «пражан» із У. Самчуком.

У спогадах «На білому коні» У. Самчук визначає мотто всіх емігрантів цитатами з поезій О. Стефановича, Олега Ольжича та О. Теліги.

Волинське коріння зближувало У. Самчука з О. Лятуринською та О. Стефановичем, з іншими «пражанами» його об’єднувала ідея національної солідарності вигнанців. Одержимий ідеєю «великої літератури», У. Самчук ставив перед митцями націєтворчу мету: «Наша література багато зробила для відродження свого народу, але перед нею ще багато дечого, що ще треба буде зробити. ‹…› Ми різні за формою, але однакові в намірах. Так. Ми не емігранти, а народ в поході» [9, 30].

Спробою єднання, збереження, продовження стала організація МУРу («асоціації зі словом мур, мовляв, щось фортецеподібне, щось непохитне») [11, 298]. Однією з нагальних проблем стала проблема консолідації. У статті «МУР і я в МУРі» Ю. Шерех коротко викладає ті думки, якими сповнені спогади У. Самчука. Останній був незмінним головою об’єднання і стояв на сторожі збереження. Ю. Шерех: «Ми опинилися на чужині, програли – не гравши – політичні ставки. Якщо не могло бути батьківщини на географічній мапі, ми могли збудувати батьківщину в наших душах. Літературні, мистецькі твори, що постануть з нашого об’єднання, будитимуть душі, свої й чужі. Поновна будова України почнеться з таких творів» [11, 299]. Ю. Шерех, як У. Самчук, уживає «ми», і переконаний, що такі ж почування хвилювали всіх засновників. Ідея МУРу була близька багатьом, але не кожен зумів пройти випробування єдністю, славою, заздрістю. За межами рідної землі формувалася нація, світогляд, який визначався

Зіткненням двох гострих протилежностей: комунізм–націоналізм (як це розумів У. Самчук), східняки–західняки (Ю. Шерех). «В полоні ідеї національної єдності» перебував не тільки Ю. Шерех, який проголошував: «Ми хотіли національної єдности, і ми були певні, що вона вже є. Бо й чого люди тікали з батьківщини й опинялися бездомними на чужині, якби їх не вела провідна зірка цієї ідеї» [11, 311]. Ю. Шерех уживає «ми», говорить про порожнечу, яка заповнювалась ілюзіями. Однією з таких ілюзій була уява про єдність еміграції. Попри все, він вважає існування МУРу виправданим, оскільки хотів, щоб була література українською мовою і щоб вона була добра, або велика, як це розумів У. Самчук.

Українська еміграція в усьому світі чекала позитивних, конструктивних змін. У результаті довгого чекання втратилося почуття реального, стали переважати ілюзії. Гіркотою розчарування пронизаний лист Є. Маланюка до У. Самчука: «Спасибі за листа, що впав краплею роси в степу моєї самотности (прошу вибачити стиль, але: або я перейду до стилю ще висирійнішого, або удавлюсь мовчанням). Чекаю на сина й дружину. Чекаю й молюсь, день і ніч, годину й хвилину й терцію. Кожну. І тому – сили мої вже на дні. Решта – дрібниці, їх метушня, керована ниточками ззаду (ляльковий театр), їх глибокодумні реферати, до п’яну дурні й глупі, як ніч, їх партозбрунькованість, навіть їх науковість, навіть МУР, що зробився, що робиться мур’Ом і стане ще одним огнищем мікробів…» [9, 150].

Такий настрій У. Самчук пояснює загальною, на грані істерії, депресією: «тисячі вирваних з корінем дерев, що їх штучно підтримують для пересадки на інший ґрунт. Вони боліють, їх соки вичерпуються, їх листя в’яне, вони задихаються» [9, 150].

Художні візії О. Лятуринської, У. Самчука, О. Стефановича, мемуарні матеріали розвивають хвилюючу для багатьох українців тему втраченої Батьківщини. Їхні твори є не тільки емоційними сповідями вигнанців, а й правдивими документами української еміграції середини ХХ століття.

Тереза Левчук

Література

1. Antonych B.-I. Poezja po tej stronie barykady // Sygnały.– 1934.– № 4–5.

2. Ільницький М. М. Західноукраїнська та емігрантська поезія 20–30-х років.– К.: Т-во «Знання» України, 1992.– 48 с.

3. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін.– К.: ВЦ «Академія», 1997.– 752 с.

4. Лятуринська О. Зібрані твори.– Торонто: Вид-во Організації українок Канади, 1986.– 813 с.

5. Маланюк Є. Поезії.– Л.: УПІ ім. І. Федорова; Фенікс ЛТД, 1992.– 686 с.

6. Неврлий М. Празька поетична школа // Муза любові й боротьби: Укр. поезія празької школи / Упоряд., ст. й прим. М. Неврлого.– К.: Укр. письм., 1995.– С. 3-18.

7. Рубчак Б. Серце надвоє роздерте // Лівицька-Холодна Н. Поезії старі й нові.– Нью-Йорк: Вид. Союзу українок Америки, 1986.– С. 7–57.

8. Салига Т. Ю. Високе світло: Літ.-крит. студії.– Л.: Каменяр; Мюнхен: УВУ, 1994.– 270 с.

9. Самчук У. Плянета ДіПі: Нотатки й листи.– Вінніпег: Волинь, 1979.– 354 с.

10. Шевельов Ю. Над купкою попелу, що була Оксаною Лятуринською // Лятуринська О. Зібрані твори.– Торонто: Вид-во Організації українок Канади, 1983.– С. 9–67.

11. Шерех Ю. МУР і я в МУРі. Сторінки зі спогадів. Матеріяли до історії української еміґраційної літератури // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеологія: У 3 т.– Т. 2.– Х.: Фоліо, 1998.– С. 296–323.

Pages: 1 2

Збережи - » «Празька школа» в контексті української діаспори (період міжвоєння) . З'явився готовий твір.