Неправильність мовлення вживання слів веде за собою помилки в області думки й потім у практиці життя. Дм. Писарєв. Вимога правильності мовлення ставиться не тільки до лексики воно поширюється й на граматику, словотвір, вимову, наголос, а в письмовому мовленні на орфографію й пунктуацію, Дотримання норми головна умова культури мовлення. Нормою називаються язикові варіанти, найпоширеніші із числа існуючих, що закріпилися в практиці зразкового використання й щонайкраще виконуючу свою функцію. Норма категорія історична

Будучи у відомій мері стійкої стабільної, що є основою її функціонування, норма разом з тим піддана змінам, що випливає із природи мови як явища соціального находящегося в постійному розвитку разом із творцем і носієм мови суспільством

Відома рухливість язикової норми іноді приводить до того, що для того самого язикового явища є в певні тимчасові відрізки не один-единствений регламентований спосіб вираження, а більше: колишня норма ще не втрачена, але на ряді з нею виникає нова (порівн. Однаково припустима вимова прикметників на - гий, - кий, - хий типу строгих, коротких, тихий або дієслів - гивать, - кивати, - хивать, типу простягати, відштовхувати, замахуватися як із твердими, так і з м’якими звуками г, х, до; двоякий наголос у словах інакше, сир і ін. дублетні форми типу багато народу багато народу, чашка чаю чашка сподіваючись і т.п.).

Існування подвійних форм літературної мови, що виникли в ході його історичного розвитку, не виключає паралельного існування язикових варіантів, пов’язаних з наявністю в складній системі мови й окремих його різновидів функціональних стилів, у яких по-різному використаються й варіантні форми. Виникаюче у зв’язку із цим різноманіття в єдності не руйнує самої норми, а робить її більше тонким інструментом образних засобів у стилістичному плані