«ПОЗИТИВНИЙ ТИП РОСІЙСЬКОЇ ЛЮДИНИ» Цілий шар людей, непомітно, але постійно творять подвиг людинолюбства,- це і є ті, ким коштує й тримається російська земля. «Я пішов,- говорив Лєсков,- шукати праведних, пішов з обітницею не заспокоїтися, доколе не знайду хоча б невелике число трьох праведних, без яких “несть граду стояння…”» Перше оповідання серії про «Три праведників» - «Однодум», надрукований тільки в 1879 році, але фактичними праведниками були вже герої деяких речей початку 70-х («Зачарований мандрівник») і навіть 60-х («Овцебык»). Такі ізографи-богомази «Відбитого ангела» 1873 р., що бажають, щоб їхня творчість обертала людей до думок про «вышнем проспект життєвості». Такі повітові дворяни-демократи «Зубожілого роду» 1873 р., що стали «не до масті» своєму стану й миколаївській епосі. Такий мужик - герой оповідання «Павлин» 1874 р., що «виявляє себе…

у боротьбі почуттів» рівним благороднейшему з героїв роману Н. Г. Чернишевського «Що робити?»: довідавшись, що його дружина любить іншого, він фіктивно повідомляє себе померлої, домагаючись її вінчання з улюбленим. Такий дикун Зырянин з оповідання «На краю світла» 1875 р., оказавшийся носієм вищого гуманізму, якого й не підозрюють у ньому «людинолюбці» за посадою - місіонери. Серед праведників Лєскова є дві категорії людей. Одні живуть «елементарними» інстинктами жалю й доброти

Інші шукають і знаходять своєму важкому шляху захисту добра якесь християнсько-філософське обґрунтування, створюючи «праці» практичного гуманізму. Лев Толстої в 90-е роки XIX в. називав мужика «нашим учителем». Лесковские праведники - теж учителя життя, поставлені письменником у зразок. Праведник спрямовує погляд усередину себе й - вимогливий насамперед до себе - від себе ж домагається проходження євангельському моральному ідеалу, що розуміється письменником як «ґрунтова» ідеологія трудового класу,’ у виняткових випадках засвоювана «відщепенцями» класу дворянського. «Дух… б’є в совість» таких людей, як слуга Павлин Співунів або квартальний Олександр Рыжов, і вони стають непоступливо послідовні, неприборкані в русі кцели.

Борючись із носіями пороку й винуватцями людських нещасть, вони готові переступити навіть заповідь «Не убий». «За неї… за дружину… за беззахисну - клянеться смиренник Співунів,- у храмі господньому вб’ю» («Павлин»). Чудакуватість, чудність типів праведників, їхній напрям думок відбивали заплутаність російського життя, у якій не доводилося «дивуватися виникненню самих неймовірних вигадливих сполучень ідей».

Цілком зрозуміло, чому, пред’являючи рахунок навколишньому світу, герої наділяли своє протестуюче почуття у форми релігійного протистояння. Таке було обличчя народного - селянського утопізму, що по-своєму впливав на філософію й літературні жанри Л. Толстого, Ф. Достоєвського, народників. Найчастіше часом дії праведників Лєскова була миколаївська епоха. Це не міняло об’єктивного звучання добутків

Реакція 80-х років XIX століття, що закривало рот російським літераторам «кляпом цензури», мало чим відрізнялося від последекабристской «Глухої пори». «Періоди торжества деспотизму незабутні,- затверджував Лєсков.- Найбільш жорстокі вічно нагадують копіювання заборонене © 2005 про себе, повторюючись у низці рецидивів, якщо політичні й моральні підстави режиму залишаються непохитні». Росія, що живе старими нормами відносин до людини, ще не вирвалася з полону минулого, і, виходить, розмова про минуле сучасний. Диваки-Праведники Лєскова - це завжди незручні навколишнім, самобутні й не влаштовані в побуті люди

Письменник майже не висловлює до них симпатії, та й важко симпатизувати Василю Петровичу Богословському («Овцебык»). Письменник як би нагнітає зовнішні негативні риси героя, зосереджуючи на його щиросердечних поривах. Лісочків щосили намагається переконати читача в «праведничестве» свого героя, але чомусь наприкінці «дозволяє» йому вмерти

Час для диваків не наступило, занадто вони душевно ранимі, хоча невибагливі в побуті. У своїх героях Микола Семенович підкреслює скоріше репетуй гинальность, чим типовість, і в цьому складається особливість егс літературних образів і його самого як майстри слова