В 6496 (988) року пішов Володимир з військом на Корсунь, місто грецький, і зачинилися корсуняне. Став Володимир на тій стороні міста в пристані, у відстані польоту стріли від міста, і боролися міцно з міста. Владимир же осадив місто. Люди в місті стали знемагати, і ськазав Володимира городянам: «Якщо не здастеся, то простою й три роки». Вони ж не послухалися його, і Володимир стояв.

І от якийсь корсунянин, ім’ям Анастас, пустив стрілу, так написавши на ній: «Перерий і перейми воду, іде вона по трубах з колодязів, які за тобою зі сходу». Владимир же, почувши про це, подивився на небо й ськазав: «Якщо збудеться це, - хрещуся!» І негайно наказав копати й перейняв воду. Люди знемогли від спраги й здалися.

Владимир увійшов у місто із дружиною своєї й послав до царів Василю й Костянтинові ськазати: «От взяв уже ваше місто славний; чув же, що маєте сестру дівицю; якщо не віддасте її за мене, то зроблю столиці вашої те ж, що й цьому місту». Почувши це, засмутилися царі, і послали йому звістка таку: «Не пристало християнам видавати дружин за язичників. Якщо хрестишся, то і її одержиш, і царство небесне сприймеш, і з нами единоверен будеш». На це Володимир відповів: «Ськажіть царям вашим так: я хрещуся, тому що ще колись випробував я закон ваш». І раді були царі, і впросили сестру свою, ім’ям Ганну, і послали до Володимира, говорячи: «Хрестися, і тоді пошлемо сестру свою до тебе». Відповів же Володимир: «Прийдіть із сестрою вашої й тоді хрестите мене».

Послухалися царі й послали сестру свою, сановників і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти, говорячи: «Іду як у полон, краще б мені тут умерти». І ськазали їй брати: «Може бути, зверне тобою Бог Російську землю до покаяння, а Грецьку землю позбавить від жахливої війни. Бачиш, ськільки зла наробила грекам Русь? Тепер же якщо не підеш, то зроблять і нам те ж». І ледь примусили неї. Вона ж села в корабель, попрощалася із ближніми своїми із плачем і відправилася через море. І прийшла в Корсунь.

(«Повість минулих літ»)