Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси відносин між героєм, його другою дружиною й матір’ю героя. Іронічне відношення до емансипації проглядається зі сторінок роману «Иствикские відьми» , де мова йде про три сучасних «відьом» - розведених жінках із провінційного містечка, які попадають в історію з «чортом», столичним холостяком ван Горном. В епістолярному романі «S» (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка тікає від чоловіка й вступає в релігійну секту

Разом з тим головний герой іншого роману «Коли розцвітають лілії» («In the Beauty of the Lilies», 1998) - пастор Кларенс Вилмот - захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, зневіряється в Бога й відмовляється від сану. Своєрідним анти-«Гамлетом» став роман Апдайка «Гертруда й Клавдій» («Gertrude and Claudius», 2000) - «передісторія шекспірівського Гамлета, у якій оповідання ведеться від третьої особи, тобто нібито від традиційного автора-деміурга, але насправді це історія жінки, майбутньої матері Гамлета й дружини Клавдія-Братовбивці, написана саме з її, жіночої, точки зору» (Т. Денисова). Апдайк іноді віддає данина шаблонам «масової» белетристики, мусуючи мотиви сексу (роман «Місяць відпустки» - «A Month of Sundays», 1975). Значно глибше розкривається інтимна тема в романі «Давай одружимося» (1976). Перу Апдайка належать також дилогії («Бек: книга» - «Bech: A book», 1970; «Повернення Бека» - «Bech is Back», 1982; «Бек у бухті» - «Bech et Bay», 1999), герой якої - письменник, що мандрує по США й Східній Європі. У цьому збірному образі втримуються сатиричні натяки на деяких літераторів, сучасників Апдайка - Н. Мейлера, Ф. Рому, С. Беллоу й др.

Апдайк плідно працює і як новеліст (сб.: «Ті самі двері» - «The Same Door», 1959; «Голубине перо» - «Pigeon Feathers», 1962; «Музеї й жінки» - «Museums and Women», 1972; «Проблеми» - «Problems», 1979; «У пошуках своєї особи» - «Seek My Face», 2002 і ін.). Його віршам властив жартівливо-іронічне звучання. Йому належать також численні есе, рецензії, літературно^-критичні статті. Уже при житті Апдайк сприймається як фігура класична, а його добутки стають предметом уваги не тільки журнальних рецензентів, а й університетської «академічної» критики. У своїх найкращих книгах Апдайк виступає як своєрідний побутописець звичаїв і психології середнього класу, «споживчого суспільства», чудовий стиліст, що володіє всіма фарбами язикової палітри, де можна натрапити й на легку іронію, і на гумор, а іноді - на сатиричне згущення фарб. На українську мову окремі добутки Апдайка перевели О. Сенюк, Ю. Райський, Ф. Соломатин, Ю. Попсуенко.