Узагалі релігійність є домінантою світоглядної й ідейно-естетичної системи письменника. Образ Христа проходить через усю повість як істина й моральний орієнтир, утілення любові, добра й світла. Він — і натхненник, і помічник оборонців фортеці, для яких на першому місці — захист віри, а вже через неї — й України: «…покликав вас (Господь) стати твердо і купно до останнього подиху за хрест цей і за матір Україну».

Михайло Грушевський, аналізуючи історичний період Хмельниччини, писав: «Релігія — це прапор національности в тім часі… Церква — се предмет особливої уваги й опіки української суспільності, заразом показник її національної сили і значення, живчик (тобто пульс) її національного життя». Отож зрозуміло, чому герої повісті не можуть поступитися святинями, символами віри: «Не продамо нашої церкви і за наше життя!» — вигукує один з оборонців Буші.

Активним захисником віри, наставником Орисі й інших оборонців виступає панотець Василь. Його образ, як і інші у творі, романтично-пафосний. Рефреном через увесь твір проходить його настанова про богоданість і боговизначе-ність усього і вся у світі:

«— Я до вас, панотченьку, — сказала вона (Орися) рівним, спокійним голосом, — мій батько прислав з пригороду двох козаків для останньої оборони з нами замку — очевидячки, кінець наш прийшов!

Сотник Михайло Завісн?й і його козаки — образи ідеалізовані. Старицький поетизує в романтичному ключі козацьку вольницю, звитягу, запорозьку науку для юнаків, а особливо — гумор. Навіть у батальних сценах репліки козаків щедро пересипані щирим сміхом:

«— А тривайте, хай гукне ще й пані, — сказав ще й Шрам і приставив ґнота до полички.

 Грюкнула пані, та так, що аж земля кругом стріпонулася і посипалася грудками в рів…

—        Докинула, докинула пані вельможна! — зраділи козаки. — Саме на середину греблі шерепнула!

—        Спасибі, добродійко! — поклонилися другі. — Відпасла, хвала Богові, черево, так за те ж по-панськи й гримнула!

—        Та он, гля, братці, — деякі аж припали до греблі, — певно, винюхують… панський гостинець…»

Цей образ найбільш динамічний і рельєфний у повісті: Антось не лише не погоджується з позицією нападників, а й розмірковує, як би закликати магнатів відмовитися від замірів поневолити Україну, як прихилити до мирного співжиття два сусідні народи. Проте мрії Антося виявилися недосяжними, тому його загибель бачиться символічною — як крах ілюзій щодо примирення двох народів. Антось не лише наскрізь видумана особа, але й історично неможлива. Такого магната не те що не було в ХVІІ столітті, не знайдемо його також за цілий час історичної Польщі. Се не тільки тому, що на польській землі такі постаті не родилися ніколи, навіть зродиться не могли… перед ХІХ століттям. Антось — се виріб чистої фантазії Старицького і найкращий доказ, що історія для нього tabula rasa.

Літературознавець Володимир Поліщук: «Очевидна умовність образу Антося Корецького в атмосфері ХVІІ століття тільки додатково підкреслює й увиразнює мистецьке “надзавдання”, яке ставив перед собою і своїми творами М. Старицький: якнайефективніше перенести події історичної давнини на своє сьогодення, у тому числі й на проблеми пробудження національної свідомості українців, міжнаціональних відносин, слов’янофільства, просвітництва тощо. Так само очевидна й романтична підоснова мистецького конструювання такого образу, яка особливо концентровано виявляється в кінцевій долі (загибелі) героя».

Pages: 1 2