Читач разминулся з А. Платоновым при його житті, щоб познайомитися з ним в 60-е роки й відкрити його заново вже в наш час. В. Васильєв Широкому читачеві сьогодні добре відомі знамениті твори Андрія Платова “Котлован”, “Чевенгур”, “Ювенільне море”. Всі ці добутки присвячені так званому “великому перелому” у нашім суспільстві. Глобальні платоновские речі як би відсунули на другий план його раніше видані добутки, таке, наприклад, як “Місто Градов”. Це сатирична повість

Уже сама назва нагадує мені про щедринском Глупове. На мій погляд, у цій повісті автор хотів відбити болючі моменти народження нового суспільства. Відомо, що сам Платонов часто висловлював сумніву із приводу своїх сатиричних здатностей. Але, як мені здається, у повісті “Місто Градов” розкрилися більші можливості письменника в жанрі сатири. Ця повість - глибокі міркування про життя нашого суспільства в часи революційних перетворень

Я думаю, що в “Місті Градове” тема бюрократії тільки зовнішній прояв думок письменника щодо морального ідеалу. Видимо, розуміючи, що їхні ідеали різні, Сталін, як відомо, вороже ставився до Платонову. На щастя, письменник був поважаємо М. Горьким і це відчутно полегшило його доля

А точніше про це буде сказати: могло бути в його долі набагато більше неприємностей, якби не увага Горького. Великий пролетарський письменник складався навіть у переписці із Платоновым. Наприклад, із приводу роману “Чевенгур” він писав Платонову: “…при незаперечних достоїнствах роботи Вашої, я не думаю, що її надрукують, видадуть. Цьому перешкодить Анархічний Ваш умонастрій, видиме властиве природі Вашого “духу”.

М. Горький, з повагою й більшою увагою относившийся до творчості Платонова, якось порадив йому спробувати написати комедію. Невідомо, чи знав Горький про те, що така комедія вже була написана. Напевно, він не знав про існування “Міста Градова”, але точно вгадав сатиричні здатності Платонова. Герой повести “Місто Градов” Шмаков - “поет” канцелярської справи. Він з величезною насолодою зайнята перепискою різних паперів

Спочатку я навіть не знав, як до нього ставитися: чи те пошкодувати його, як гоголівського Башмачкина, чи те поставитися до нього із презирством, як до дурня? Але потім зрозумів, що переді мною бюрократ, як і його &copy A L L S o c h. r u товариші, по-своєму захоплений перебудовою суспільства: “Канцелярія стала їхнім милим ландшафтом. Сірий спокій тихої кімнати, наповненої розумовими трудівниками, був для них уютней незайманої натури. За огорожами стін вони почували себе в безпеці від диких стихій неупорядкованого миру й, множачи писальні документи, усвідомлювали, що множать порядок і гармонію в безглуздому, незасвідченому світі”.

Всі вони вважають себе свого роду ідеологами часу, у якому живуть. Сам Шмаков складає “Записки державної людини”. І всі разом вони впевнені, що “не було б у Градове установ і канцелярій, не уцелела б радянська влада”. Всі вони вірять у бюрократію як у непереможну й ніким не остановимую силу: “Історія текла над їхніми головами, а вони сиділи в рідному місті, прижукнувшись, і спостерігали, і спостерігали посміхаючись за тим, що тече

Посміхалися вони тому, що були впевнені, що те, що тече, потече-потече й - зупиниться”. Для нормальної людини все це смішно. Але мені здається, що сатиричний талант Платонова проявляється ще й у тім, що він як би отстраненно оповідає про безглузде, абсурдне поводження своїх героїв, і це робить їх убедительнее для читача

Ну хіба не абсурдно й у той же час правдоподібне поводження Бормотова, що “зібрав на своїй квартирі-старожилів і хотів оголосити в Градовской губернії автономну національну республіку, тому що в губернії жили п’ятсот татар і штук сто євреїв”. Ще більш смішний випадок відбувається, коли комуна за назвою “Імпорт” веде залізницю до іншої комуни за назвою “Віра, Надія, Любов”. Але справа зривається, тому що комуна з такою поетичною назвою була ліквідована саме за назву, а посланий у Москву член правління “Імпорту”, щоб за двісті рублів купити паровоз, взагалі не повернувся. Звичайно, Платонов не міг розраховувати на добре до себе відношення з боку радянської цензури

Досить прочитати про претензії градовской комісії до набору техніків, і стане ясно чому. А претензії такі: “… щоб побудувати дерев’яний колодезь, технік повинен знати всього Карла Маркса”. Далі письменник виявляє свого роду маніфести цього абсурдного, але діяльного у своїх глупостях буття. У відривному календарі відзначаються “безперервні обов’язки”, сама головна з яких - “на забути скласти 25-літній перспективний план народного господарства - залишилося два дні”. Я вважаю, що нам не варто безтурботно глузувати з дурного град вівцями

И добре, що такі письменники, як Андрій Платонович Платонов, були повернуті читачеві часом, адже вони є головними носіями здорового глузду в нашім суспільстві