У повісті “Дитинство” М. Горький розповів про свої дитячі роки, у яких чи не головне місце займала його бабуся. Странноватая, дуже повна, большеголовая, з величезними очами, пухким червонуватим носом. У житті хлопчика бабуся з’явилася, коли вмер його батько, і до кінця своїх днів вона завжди була поруч. Хлопчик бачить і розуміє, що внутрішньо бабуся гарна, вона м’яка, ласкава, добра, що намагається зрозуміти й допомогти в кожній ситуації

При своїй повноті бабуся ходила дуже легко, плавно й спритно. Руху її походили на котячі. У бабусі була дуже приємна білосніжна посмішка, очі при цьому спалахували теплим світлом, і особа ставала молодим і світлим. Волосся в неї були чорні, дуже густі, довгі й неслухняні. Тому, коли бабуся розчісувалася редкозубым гребенем, то звичайно гнівалася

Говорила бабуся весело, складно, співучо. Часто згадувала Бога. Усе, що вона говорила, було теплий і ласкавим, тому хлопчик з першого дня Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 подружився з бабусею, вона стала для нього самою вірною й близьким іншому, самим розуміючою людиною. Пізніше він зрозумів, що бабуся була тим людиною, що віддає свою любов безкорисливо, вона любить мир таким, який він є. М. Горький тремтливо згадує про бабусю, і, можливо, саме безкорисливе відношення до людей допомогло письменникові надалі перенести важкі мінути життя