Автобіографічна повість “Дитинство” М. Горького наповнена різноманітними враженнями дитинства хлопчика Алеши. Самі теплі й найясніші спогади зберігає Алеша про першого свого вірного й надійного друга - бабусі. Алеша говорить, що бабуся, з’явившись після смерті батька, відразу стала “найближчому серцю моєму, самим зрозумілою й дорогою людиною”. Бабуся не була схожа на інших людей. Вона говорила, “якось особливо виспівуючи слова”, а її посмішка робила всю особу молодим і світлим

Бабусині очі спалахують “невимовно приємним світлом”, та й взагалі “вся вона - темна, але світилася зсередини - через очі - невгасимим, веселим і теплим світлом”. Любов бабусі до миру, її оповідання, невичерпне почуття гумору й зворушлива ніжність і турбота про хлопчика внутрішньо збагатили Алешу, дали йому сили для стійкого перенесення випробувань у подальшому житті. Слухати бабусю “невимовно приємно”. Алеша говорить, що свої дивовижні історії й казки бабуся казала тихо й таємниче - “говорить, точно співає”, точно вливає в серце хлопчика силу, що піднімає його. Під час подорожі на пароплаві Алешу здивувало й залучило вміння бабусі бачити красу природи й захоплюватися нею до сліз. Зовнішність бабусі (сутула, майже горбата, дуже повна) зненацька контрастує з її вмінням легко й спритно рухатися

Під час танцю Килина Іванівна “плила по підлозі безшумно, як по повітрю”, адже не зрячи Алеша порівнював неї з великою м’якою кішкою. Танець бабусі - це не звичайний танець, а оповідання, подорож. Під час танцю Килина Іванівна ставала “буйно гарна й мила”, адже ці чудесні мінути повертали їй юність. Потрапивши в нове оточення, у сім’ю діда, Алеша залишається самотнім, оскільки спосіб життя, наповнений “гарячим (туманом взаємної ворожнечі Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 усіх з усіма”, далекий хлопчикові, |чье серце вимагало любові й тепла. І знову поруч виявляється бабуся

Вона намагається виправдати невинного | хлопчика перед дідом, заступається за нього, жалує, не дає бити. І хоча в неї, звичайно, і не вийшло б відгородити онука від всіх неприємностей, своєю присутністю вона підтримує його, підказує кращі способи поводження й взаємодії з жорстокими родичами. Адже сам дух, атмосфера будинку Кашириных були далекі їй так само, як і Алеше. Під час розмов із хлопчиком про життя цієї сім’ї, бабуся “говорила посміюючись, отчужденно, якось видали, точно сусідка”.

Поводження бабусі під час пожежі разюче відрізняється від реакції інших домочадців. Вона, не замислюючись, кидається в палаючий будинок, щоб винести взрыво-. небезпечну “відерну сулію” купоросного масла. Не втрачаючи самовладання, бабуся зупиняє переляканого коня, заспокоює її ласкавими словами. Сердечно й розважливо просить допомоги в сусідів

Гранична зібраність і рішучість приходять на зміну м’якості й поступливості з перших мінут пожежі. Скрізь устигає бабуся зі своїми діловими й точними розпорядженнями. Навіть після пожежі Килина Іванівна знаходить у собі сили підтримати інших, не скаржачись на власний біль

Ця зворушлива любов і турбота про інших людей проявляється й у доброму стосунку бабусі до сліпого - колишньому майстророві Григорію. Вона жалувала його, розмовляла з ним, кормила, звалюючи на свої сильні жіночі плечі вантаж чужої провини перед цією людиною. Навіть руйнування й убогість не змогли озлобити бабусине серце

У найважчі періоди життя вона все-таки зберігає властиві їй жаль, щедрість, людинолюбство. Спостереження за бабусею, тісні відносини з нею, відкрита сприйнятливість до її безкорисливої любові до людей, умінню бачити красу, м’якість, але непохитність її характеру допомогли Алеше краще зрозуміти життя й вирости сьогоденням Людиною