«Филоктет». Питання про співвідношення інтересів особистості й державних інтересів. Одиссей і Нептолем, син Алилла, є на о. Лемнос, щоб змусити Филоктета, що володіє чудесним луком і стрілами Геракла, відправитися під Трою. Филоктет був укушен отрутним змієм і залишений союзниками на острові, де проводить, страждаючи від ран, 10 років. Тим часом ахейци довідаються, що троя може впасти тільки при добровільній участі у війні Филоктета. Вони майже переконали Филоктета, але Нептолем, страждаючи від змушеної неправди, відкриває істину, і герой відмовляється. З’являється тінь Геракла, що говорить йому, що поки Троя не впаде, він не зцілиться

«Аякс». Тема цієї трагедії - присудження після смерті Ахілла його збруї не Аяксові, а Одиссею. У припадку божевілля перерізував носью худобу, думаючи, що це Атриди й Одиссей - це божевілля було послано Афіною. Коли ж зрозумів свою ганьбу, убив себе. У суперечці з Агамемноном про здійснення похоронного обряду Одиссей запропонував свою допомогу Тевкру, братові нещасного. 2 конфлікти: між могутністю бога й залежністю від нього людину й конфлікт між низькими й шляхетними спонуканнями людини. Конфлікт дозволяється в суперечці Атридов з Одиссеем, у якому тріумфують шляхетні почуття

Филоктет: "Филоктет" розгортає антитезу між лукавої "мудрістю" і чесною прямотою. Представником першого початку є класичний "хитрун" грецької міфології Одиссей; друге втілене в Неоптолеме, юному сині Ахілла. ріки, за порадою Одиссея, висадили його сплячого на Лемносе, де він жив у повній самітності, добуваючи собі їжу луком. Трагедія побудована на зіткненні трьох характерів: твердому й завзятому в досягненні поставленої мети, але не соромиться у виборі засобів Одиссею протистоїть, з одного боку, син Ахілла, відкритий і прямій подібно своєму батькові, але недосвідчений і захоплює спрага слави, а з інший, - настільки ж прямодушний Филоктет, що харчує непримиренну ненависть до грецької раті, що ніколи обдурила його. Власника лука Геракла не можна взяти силою; Одиссей розраховує захопити Филоктета шляхом обману, використавши для цієї мети Неоптолема, що недавно прибили під Трою й особисто Филоктету невідомого. Юнак, якому противний усякий обман, спершу піддається лукавим угодам Одиссея, уміло граючого на його прагненні до слави, здобуває довіру Филоктета, і той під час припадку хвороби віддає Неоптолему лук. Одиссею додані риси софіста. Антисофістичну спрямованість має й основна антитеза трагедії, у якій підкреслюється перевага "природних" добрих якостей над "мудрістю".

В «Аяксові» Одиссей виведений як представник розумного поводження - зміна позиції згодом, посилення консервативності позиції

Порівняльна характеристика образів Ахілла й Гектора Гектор. Головний суперник великого героя, тому сам повинен бути великий. Гектор захищає свою батьківщину, землю. Чарівний образ людини. Високий рівень відповідальності. Взагалі ж Гектор - супротивник троянський війни. Він хоче врятувати своє місто. Прихильник мирного разрешеня конфлікту - пропонує оплатити військові витрати, повернути грекам Олену й скарби

Але ворожі, злі сили тішать своє самолюбство й заважають Гектору. Щодня герой безстрашно йде в бій. Приам старий, Парис зніжений. Гектонр бореться з Диомедом і Саяксом.

Гектор розбиває каменем ворота грецького табору, підпалює кораблі, вступає в боротьбу Спатроклом.

Пов’язаний з мирним життям. Радість буття - любов до сина й Андромахе. Сама, мабуть, лірична сцена «Илиади» - побачення Гектора з Андромахой. Андромаха із сусіднього племені, всіх її рідних убив Ахіллес. Молить чоловіка не їхати. Але Г не може ховатися в стінах Трої, для нього захист міста - борг, а ховатися соромно. Побачення Гектора із сином - тонка психологічна сцена

Добрий. Олена ніколи не почула від нього злого слова, найбільше його цінується

Але, на відміну від Ахілла, Гектор - звичайна людина. Тіло Ахілла не може вразити рука смертного. У єдиноборстві зіштовхуються нерівні сили, демон і людина. Сцена, що вражає внутрішнім станом людини, тому що літра тоді ще була нерозвинена для зображення внутрішнього миру. Психологізм виражається за допомогою вчинком - серце Гектора заражається страхом. Причому тільки Зевс вирішує, хто переможе, а Афіна допомагає Ахіллові

Жорстокість Ахіллеса - Гектор просить його поховати, одать тіло, а «герой» знущається із трупа. Гомер затверджує образом Гектора, що всім людям призначено страждати від насильства. Сильні не замислюються над убивством. На будь-яку силу найдеться більша сила..

Гектор протипоставлений Ахіллесові. Ахіллес - богоравний і богоподібний. Без його участі не може впасти Троя. Ідеал воїна героїчного епосу. Одним своїм лютим видом відганяє троянцев від тіла патрокла й, мстячи, убиавает стільки ворогів, що вода в ріці превразается в кров. Кровожерливий, не знає милосердя й доброти. У цьому ж бої вбиває 12 синів Приама. «З думок вигнав справеджливость». Убиває безліч бранців на могилі Патрокла. Індивідуалізм і загострене самолюбство, уразливість

Тільки загибель друга сподвигает Ахіллеса боротися. Холодність і пристрасність, сентиментальність і кровожерливість, - Ахілл мріє тільки про особисту славу й заради цього готовий віддати своє життя

Герой Трої. Якщо ім’я Ахілла відкриває поему, ім’я Гектора її закінчує. «Так погребли вони конеборного Гектора тіло». Характер Гектора вражає своєю глибокою принциповістю, для нього найважливішим є боротися за батьківщину й за свій народ. При всій своїй релігійності, що Гомер підкреслює в нього не раз, він віддає перевагу військовим подвигам. Він не боїться визнавати своїх військових помилок і покриває їх своїм героїзмом

Палаючи пристрастю до військових подвигів, він, всупереч радам старших, виставив свої війська проти Ахілла й не повів їх у Трою, хоча його власна загибель і загибель безлічі троянцев була очевидна. Свідомість свого боргу, сором перед співвітчизниками у випадку своєї зради, звичка боротися в перших рядах, - ці думки приходять йому навіть при розставанні з Андромахой (він палко любить її, але борг для нього вище всього).

З появою чудово збройного Аякса в Гектора тремтить серце. Але в нього не виникає й думки про те, щоб ухилитися від бою або вести бій яким-небудь нечесним способом, не нападаючи відкрито й шляхетно. Поранення в шию й у коліна не тільки його не зупиняє, але й розохочує ще більше. Однак при всьому своєму героїзмі й при всій своїй принциповості Гектор зображений у Гомера з усіма психологічними слабостями, коливаннями й непевністю. Гектор думає, що нічого не варто захопити золотий щит Нестора й строкатий панцир Диомеда, зроблений самим Гефестом. Але, звичайно, із цього нічого не виходить

Він настільки впевнений у своїй перемозі над ахейцами, що готово порівнювати себе з Аполлоном і Афіною Палладой, хоча сам прерасно знає, що повинні загинути не ахейци, але Троя. Дивно, що вглядівши Ахілла він раптом став тікати так, що тричі оббігає трою (внутрішні коливання). Трагедія Гектора жахлива. Зустрівшись із Ахіллом після погоні, він анітрошки не губиться й мужньо вступає у двобій. Однак він дуже швидко переконується в тім, що його обдурила Афіна Паллада й що його залишив одного Дефиоб, в образі якого й була богиня. Втім, ще раніше Гомер возвещает: "Гектора ж згубна доля окувала, і залишився один він там же, біля Скейских воріт, перед міцною стіною городскою." Він, завжди так надеявшийся на богів, переконується тепер у їхньому підступництві й віроломстві й вимовляє слова, які повні одночасно мужності й розпачі:

Горі мені! До смерті, як бачу я, боги мене призивають!

Я думав, що герой Деифоб біля мене перебував,

Він же усередині, за стіною, а мене обдурила Афіна!

Близько тепер переді мною лиховісна смерть, недалеко!

Але якщо доля Гектора зворушлива, те його кінець наповнений жалістю й жалем. Прохання, спрямоване до супротивника, що озвірів, про те, щоб його, Гектора, не віддавати після смерті псам на съеденье, але поховати по звичаях старовини, і потім девятидневное наруга Ахілла над трупом Гектора.

Отже, Гектор у Гомера: беззавітно своєму народу його вождь, полум’яний патріот і безстрашний солдат, наївний, нерішучий і не завжди щасливий полководець, зайво самовпевнена, хвалькувата людина, найніжніший сім’янин, герой, що знає своє фатальне призначення й проте відкрито йде в бій, вольовий і приреченими, обманутими богами, жалюгідна й скорботна жертва ворожого звірства й людина, що втратила рішуче все: і батьківщину, і сім’ю, і власне життя

У першій стадії своєї трагедії, коли він перебуває у сварці з Агамемноном, він поводиться досить пасивно. Його дія отут головним чином "гнів" проти свого образника (…Гнів, богиня, оспівай Ахіллеса…). У першому рядку стає ясно, про що піде оповідання. Перші 17 глав А. не брав участь у боях через образу, «гніву».

Pages: 1 2

Збережи - » Порівняльний аналіз образа Одиссея в поемах Гомера й у драматургії Софокла . З'явився готовий твір.