Закінчивши читати книгу Гоголя “Тарас Бульба”, я з жалем відклав її убік. Мені вона дуже сподобалася. Прочитав на одному подиху за один вечір. Потім, перед написанням твору, я перечитав її ще раз. Книга ця непроста й віддати перевагу кому-небудь із героїв складно. Найбільше мене зацікавили Остап і Андрий. Начебто брати, а які різні погляди на життя, які різні характери

Гоголь - геніальний письменник. Він короткими штрихами може описати зовнішність так, що відразу представиш наяву, як виглядала людина. “Остап і Андрий тільки злізли з коней. Це були два дужих молодці, що ще дивилися исподлобья, як недавно випущені семінаристи. Міцні, здорові особи їх були покриті першим пухом волось, якого ще не стосувалася бритва”.

Сини Тараса Бульбы закінчили Київську бурсу й, приїхали додому. Брати були молоді й гарні. У силу різниці їхніх характерів і в бурсі вони були відмінні друг від друга. Остапові знання в бурсі давалися сутужніше.

Так він і не хотів учитися й чотири рази закопував у землю свій буквар. Тільки під погрозою батька він залишився в бурсі. Провинившись, Остап сам лягав на підлогу під різки й не просив пощади. Він був вірним товаришем, і бурсаки одностайно любили його. Андрий же, навпаки, намагався отвертеться від пороття, як міг. Учився він охоче, без напруги, але так само, як і Остап, мріяв про подвиги й бої. Обоє брата дуже зраділи, довідавшись, що поїдуть із батьком у Запорізьку Січ

По дорозі кожного займали свої думки. Остап думав про бої, він жагуче мріяв про ратні подвиги, хотів ні в чому не поступитися своєму прославленому в битвах батькові. “Він був суворий до інших спонукань, крім війни й розгульної гулянки, принаймні, ніколи майже про іншому не думав”.

“Менший брат його, Андрий, мав почуття трохи живее і якось більше розвинені”. Він згадав про свою зустріч із полячкою в Києві. Андрий полюбив її й не міг забути того сладостного моменту, коли вона розмовляла й глузувала з нього. У Запорізькій Січі братів прийняли як рівних. Козаки швидко оцінили їхню силу, сміливість, спритність, відвагу в бої, весела вдача на гулянках. Але й отут брати поводилися неоднаково.

Остап був хоробрий у бої, але в той же час і обачний. Він умів знайти вихід зі скрутного стану, притім з користю для своїх. Навіть причепливий Тарас Бульба говорив: “ПРО, так цей буде згодом добрий полковник! Ледве^-їй, буде добрий полковник, так ще такий, що й батьку за пояс заткне!” Андрий же летів у бій, не почуваючи нічого

Його сп’яняли свист куль, блиск шабель, дзенькіт зброї. Він нісся з божевільною хоробрістю, і, де не зміг би перемогти старий козак, він виходив переможцем. І про молодшого сина Тарас говорив: “И це добрий, ворог би його не взяв, вояк; не Остап, а добрий, добрий вояк”. Але на лихо Андрия, польська дівчина, що він полюбив у Києві, виявилася в обложеному козаками місті

Уночі, пробравшись у місто, Андрий зустрів її. Він заприсяг їй у любові й сказав: “Немає в мене нікого! Нікого, нікого! Вітчизна моя - ти… І все, що не є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну…”. Страшно розгнівався Тарас, побачивши сина поперед польського полку. Це була ганьба й для нього, і для Осту-Па, для всього козацького війська

Із цієї мінути старий Тарас ні про що вже думати не міг і тільки вимагав, щоб козаки заманили Андрия в ліс. А от Остап був до кінця вірний своїй вітчизні, своєму боргу. Навіть у полоні, коли ляхи піддавали його страшним борошнам, він не сказав ні слова. Ні лементу, ні стогону не вирвалося з його знівечених грудей. Він умер як вірний син своєї Батьківщини

Важко всі твори на a l l soch © 2005 не схилитися перед мужністю, відвагою й стійкістю Остапа. Але й таку всепоглинаючу любов Андрия теж не можна не поважати. Треба мати не менше мужності, щоб заради любові погодитися залишити все: будинок, рідних, друзів, вітчизну. Я не можу сказати, хто мені більше подобається, кого б з них я вибрав позитивним героєм

Думаю, що в кожному конкретному випадку серце саме підказує, як надійти. І зі своєї точки зору й Остап і Андрий праві у своїх учинках. Так надходять теперішні чоловіки, вони гинуть або за Батьківщину, або за улюблену жінку