Для А. С. Пушкіна природа була джерелом натхнення, у його поезії є опис всіх пір року.

У ранній творчості поета ми знаходимо пейзаж, що описувався в основному політично, з характерними умовними образами. Пори року його не оформлені в самостійну тему. Пейзаж у таких віршах часом є символічним тлом для міркувань ліричного героя.

Наприклад, у вірші “Село” ідилічний опис природи покликаний підкреслити жах рабства й сваволі неосвічених поміщиків. У вірші “Згасло денне світило…” морська стихія - символ волі, досягнення якої для поета неможливо. Цей же образ моря в іншому ранньому тексті Пушкіна - “До моря” символізує романтичний напрямок у літературі й у напрямі думок, від проходження якому поет відмовляється.

Більше пізня поезія Пушкіна реалістична, тому в описі пейзажу незмінно є деталі, що вказують на пору року. У поезії Пушкіна яскравими фарбами намальовані літо, осінь, зима, весна.

Відношення поета до всіх пір року можна знайти у вірші “Осінь”. Воно містить майже всі мотиви пейзажної поезії Пушкіна, присвяченої різним порам року.

Спробуємо “розшифрувати” мотиви вірша “Осінь” за допомогою інших віршів Пушкіна про природу й уривків з роману “Євгеній Онєгін”.

Весна, пора пробудження й відродження всього живого, ліричному героєві вірша “Осінь” нудна й наводить тугу. Про це ж почуття говориться у вірші “Весна, весна, пора любові…”, де на ліричного героя весна “наводить нудьгу”, томленье й “млосне волненье”. Навіть фізичний стан однаково в цю пору року в обох героїв віршів: “навесні я хворий” (”Осінь”) і “важко мені” (”Весна, весна, пора любові…”).

У сьомому розділі “Євгенія Онєгіна” в I-III строфах опис весни, що наступила, і почуття автора, пов’язані із цією порою року, дуже схожі з тим, що говориться у двох згаданих віршах. В II строфу сьомої глави з невеликими змінами ввійшов вірш “Весна, весна, пора любові…”. Те, що “синіючи блищать небеса” і природа “посмішкою ясної” зустрічає весну, в оповідачі не викликає позитивних емоцій: всі навколо “радіє й блищить”, але не радує ліричного героя. Те, що повинне пожвавлювати кращі почуття в душі людини, на душу ліричного героя, “мертву давно”, не робить такого чудотворного впливу. Подібно цьому весна “живить” Євгенія Онєгіна, але не приносить йому нічого, крім страждань.

Повернемося до вірша “Осінь”. На підставі цього тексту можна зробити висновок, що Пушкін, як і весну, не любить і літо за “спеку, так пил”, за комарів, мух і жару. Імовірно, що пролунала в “Євгенію Онєгіні” думка про стислість цієї пори: “літо швидке летить” (глава сьома, строфа XXIX) - “мигне й ні” (глава четверта, строфа XL), висловлена з деяких часток полегшення.

В “Осені” є фраза, що ліричний герой узимку “більше задоволений”, чим улітку й навесні. Що ж подобається йому в зимі? Відповідаючи на це питання, Пушкіна малює цілий ряд образів, милих його серцю: снігу, “зимових свят блискучі тривоги”, катання на ковзанах, місяць і біг саней. Всі ці мотиви розвинені Пушкіним у поетичних текстах, присвячених зимі. Ця сніжна пора може бути суворої, як, наприклад, у вірші “Біси”: подорожанин заблудився “у чистому полі” під час заметілі. “Сніг летучий” заважає ліричному героєві знайти вірну дорогу, навіть місяць не висвітлює шляхи, “невидимкою” сковзаючи по небозводу, і здається, що ця сніжна стихія ніколи не стане прихильної до людини. Однак у вірші “Зимовий ранок” описується тихий чудовий ранок після бури. Якщо вчора “хуртовина зллилася, на мутному небі імла носилася”, то сьогодні “мороз і сонце; день чудесний”, і сніг лежить “чудовими килимами”. Після чудесного дня наступає ясна зимова ніч. Про тужливу їзду на трійці саме в таку ніч розповідають ще два вірші Пушкіна: “Зимова дорога” і “У поле чистому…”. Обидва тексти перейняті тим самим настроєм, нудьгою, і навіть образний ряд у них схожий. Місяць, незмінний елемент всіх віршів Пушкіна про зиму, є й у цих текстах: “пробирається місяць”, “ллє сумно світло вона”, “затуманений місячний лик” (”Зимова дорога”) і “світить місяць” (”У поле чистому…”). Можна провести ще одне текстуальне порівняння цих двох добутків. У вірші “Зимова дорога” написано: “трійка хортиця біжить”, і в тексті “У поле чистому…” - аналогічно: “трійка мчиться”. У вірші “У поле чистому…” Пушкін із замилуванням описує “сніг хвилястий і рябий”, що у п’ятому розділі “Євгенія Онєгіна” (I строфа) був названий автором “зими блискучим килимом”.

Ще один мотив, мотив зимових свят, позначений у вірші “Осінь”, звучить і в “Євгенію Онєгіні”. “Імла водохресних вечорів” (глава п’ята, строфа III) заворожувала Тетяну Ларіну, що у святкові ночі ворожила.

Однак зимовими днями часом важко знайти собі заняття. У такі годинники ліричний герой вірша “Зима” помітив: “повільно ковтаю нудьги отрута”. Про заняття, які можуть допомогти розвіяти тугу, Пушкіна говорить у вірші “Зима” і в п’ятому розділі, строфі XLIII “Євгенія Онєгіна”. Протиотрути від нудьги в обох текстах ті ж: можна випити “чашку сподіваючись”, “возитися зі старими журналами сусіда” (”Євгеній Онєгін”) або перевіряти “витрату” (”Зима”), ковзатися, сісти “на коня” (”Зима”) і “скакати верхи” (”Євгеній Онєгін”) і, нарешті, читати. У вірші “Зима” Пушкін доповнює цей список “розмовою”, “зустрічами” із приємними людьми.

Крім нудьги зима для Пушкіна має ще один недолік: вона не стимулює його творчість. Ліричний герой вірша “Зима” зауважує: “втрачаю усі права над римою”. Восени ж, навпаки, у душі поета “пробуджується поезія”. Цьому творчому підйому сприяє “прощальна врода” (вірш “Осінь”) увядающей природи. Дійсно, восени “врода тиха” (”Осінь”) оточує поета, а “служенье муз не терпить суєти” (”19 жовтня”).

Осіння природа нагадує Пушкіну “сухотну де-ву” (”Осінь”), вона “трепетна, бліда, як жертва, пишно прибрана” (сьома глава, строфа XXIX “Євгенія Онєгіна”). Природа одягнена в золото й багряний колір: у вірші “19 жовтня” є рядка про те, як ліс роняє “багряний свій убір”, а в сьомому розділі “Євгенія Онєгіна” ужитий епітет “осінь золота”.

Саме через цю тиху красу, що будить все найкраще в людині, Пушкін любить осінь більше, ніж інші пори року.

Всі стани природи описані Пушкіним у поетичних текстах, тому що кожна пора року збігалося в поета з певним станом душі, що автор майстерно наділяв у слова.