Характерно, що при викладі наведеної концепції її прихильники користуються або надертими прикладами, або взагалі їх не приводять. Це цілком природно, тому що судово-слідча практика виходить і заснована на діючому карному законі, якому ця концепція не відповідає

Інша справа, що ситуації, на яких ґрунтуються прихильники концепції “мінімальної” суб’єктивного зв’язку, звичайно, не завжди й у всім байдужні для карного закону, однак навіть значна їхня подібність в окремих випадках зі співучастю в злочині не повинне служити підставою для їхнього ототожнення. Кваліфікація таких випадків, як співучасть у злочині, свідчила б про відродження аналогії карного закону, про перенос спеціальних положень закону про відповідальність за співучасть у злочині на діяльність, спеціально й прямо їм не передбачену. Стає тому очевидно, що зусилля прихильників розглянутої концепції повинні бути націлені не на ототожнення випадків зі співучастю в злочині, на яких вони ґрунтуються, а на створення в законі спеціальної норми, що передбачає відповідальність у таких випадках (поза рамками інституту співучасті).

Поряд з винним відношенням співучасників злочину до вчиненого на стороні кожного з них можуть бути присутнім певні мотив і ціль. При цьому необхідно мати на увазі, що мотиви й мети в співучасників злочину можуть і не збігатися

Pages: 1 2 3