Законодавча конструкція більшості статей КК РФ така, що припускає здійснення злочину однією особою. Однак злочин може бути зовсім двома або більше особами. В останньому випадку при наявності певних ознак виникає співучасть у злочині. При співучасті злочинці об’єднують зусилля свої зусилля, часто заздалегідь розподіляють між собою ролі. Все це полегшує здійснення злочину, дозволяє йти на нього з більшою впевненістю й меншим ризиком викриття, що й робить такі злочини більше небезпечними

Співучасть у злочині як особливий різновид злочинної діяльності варто відрізняти від простого випадкового збігу злочинної діяльності декількох осіб, хоча одночасно й зазіхають на той самий об’єкт, але діючих окремо друг від друга. Наприклад, розкрадання товарів з неопломбованого вагона випадковими перехожими, що не домовилися про це один з одним

По карному законодавству співучастю в злочині зізнається “навмисна спільна участь двох або більше осіб у здійсненні навмисного злочину” (ст. 32 КК). У цій законодавчій формулі, випливаючи прийнятому в теорії карного права методу поділу об’єктивн і суб’єктивного, виділяються дві групи ознак:

а) об’єктивні;

б) суб’єктивні

Співучасть насамперед припускає участь декількох (двох і більше) осіб у здійсненні злочину. При цьому необхідно мати на увазі, що ці особи повинні мати ознаки суб’єкта злочину: віком (ст.20) і осудністю (ст. 21 КК). У теорії карного права, наголошуючи на кількісній характеристиці цієї ознаки, його відносять традиційно до числа об’єктивних ознак співучасті впреступлении.

Іншою об’єктивною ознакою співучасті є “спільність участі” двох або більше осіб у здійсненні злочину

З позицій карного закону (ст. 14 і ст. 32, 33 КК) участь особи в злочині може означати тільки образ злочинного поводження, що виражається у двох його зовнішніх, тобто объективирующихся зовні, формах (дії або бездіяльності). У той же час і спільність участі в теорії карного права обґрунтовано розглядається в якості своєрідного фактора, що заподіює. Цими моментами пояснюється, чому діяння особи, причинний зв’язок і наслідок у рамках вчення про склад злочину ставляться до об’єктивної його сторони, незважаючи на присутність у діянні (дії або бездіяльності) особи суб’єктивних ознак усвідомленості й волимости.

Із сказаного також випливає, що принципова характеристика діяння співучасника незалежно від його видової приналежності аналогічна діянню індивідуально діючої особи (за вилученням особливостей в образі злочинного поводження й у способі впливу на об’єкт охорони, що мають місце при співучасті в злочині). Однак ці й інші особливості поводження співучасників злочину не перешкоджають розгляду ознаки “спільності участі” цілком у площині об’єктивної, тобто як об’єктивної ознаки співучасті. Тому представляються зайвими існуючі в теорії карного права суперечки щодо об’єктивної або суб’єктивної природи цієї ознаки, а вводяться при цьому в термінологічний зворот такі поняття й вираження, як “певна психічна спільність”, що припускає “знання про діяльність, що приєднується, інших осіб і прагнення досягти певного результату шляхом об’єднання зусиль”, “навмисна координація суспільно небезпечних дій двох або більше осіб” і т.п. оправданни лише в тій мері, у якій вони відбивають особливості свідомості й волі в діянні співучасника. Разом з тим вони ведуть до змішання об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті в злочині й тому методологічно зовсім невиправдані

Підсумовуючи цю сторону характеристики ознаки “спільності участі”, необхідно ще раз підкреслити, що усвідомленість і волимость є, так сказати, начинкою, зарядом у діянні співучасника так само, як і в діянні індивідуально діючої особи, здобуваючи при співучасті в злочині трохи інший зміст. За рахунок останнього діяння співучасника в споконвічній своїй заданості саме й здобуває зовнішні, зримі риси й значення одного з доданків у сумі злочинних зусиль двох або більше осіб

Що ж стосується наведених вище понять із робіт згаданих авторів, те цими поняттями й положеннями уместнее користуватися при розгляді суб’єктивних ознак співучасті в злочині, тобто в межах опису винного відношення особи ксодеянному.

Зміст ознаки “спільності участі” не вичерпується наведеними міркуваннями, що залишають поки відкритим питання про те, що ж все-таки треба розуміти під спільністю участі в злочині двох або більше осіб?

Як уже було згадано раніше, спільність участі в теорії карного права розглядається як своєрідний фактор, що заподіює

Причина, як це прийнято вважати, припускає не один изолированно діючий фактор, а певну їхню сукупність. Роль і значення кожного фактора, що заподіює, у даній їхній сукупності різні. Одні (або один) виступають як причини, а інші як умови дії причини. Останні теж диференціюються на необхідному й іншому, супутньому процесу заподіяння, умови. У цьому складається один із проявів їх не рівноцінності

У випадках індивідуально чиненого злочину злочинець-одинак включає своє діяння в дану сукупність об’єктивно сформованих обставин - умов (іноді це може бути підготовлене з його участю), що створюють для нього можливість досягти певного злочинного результату. Наприклад, А., працюючи завідувачем сільмагом, не забрав у підсобку вивантажені біля магазина автопокришки, тому що люди, з якими він домовився про виконання цієї роботи, до призначеного часу не з’явилися. Місцевий житель Б., що працював шофером у тім же сільпо, знаючи про сформовану ситуацію, з метою крадіжки автопокришок кинув через кватирку в будинок А. димову шашку. Сусіди повідомили А., що в його будинку пожежа, тому що із всіх кватирок валить дим. А., не дочекавшись робітників і залишивши автопокришки без догляду, вернувся додому. У його відсутність В. під’їхав до магазина, занурив у кузов автомашини 10 пар автопокришок і відвіз у наявне в нього вкриття. У плані розгляду процесу заподіяння збитку об’єкту охорони тут у наявності певна сукупність необхідних факторів-умов: надходження товару в магазин, що не з’явилися під час робітники, оказавшаяся в будинку А. димова шашка, повідомлення сусідів про пожежу, залишення товару без догляду, дії Б. по безпосередньому здійсненню крадіжки. Не будь одного з них, не було б і збитку об’єкту охорони. Разом з тим значення цих факторів у процесі заподіяння збитку об’єкту охорони неоднаково. Всі вони, як ми вже відзначали, виступають як необхідні умови заподіяння збитку, але значення фактора - причини здобуває тут лише поводження Б. Інші фактори, хоча і є необхідними умовами, залишаються лише сукупністю об’єктивних і сліпо діючих обставин, що створюють ситуацію реальної можливості для здійснення крадіжки. Це повною мірою враховується законодавцем, що виділяє тут лише злочинне поводження суб’єкта крадіжки

Трохи інше положення виникає у випадках співучасті в злочині, коли на місці, як мінімум, двох із зазначених факторів виявляються люди, що володіють свідомістю й волею, а точніше, їхнє злочинне поводження. У карному законі (ст. 33 КК) воно передбачено як виконання злочину, підбурювання до його здійснення, пособництво здійсненню злочину, організація й керівництво здійсненням злочину

Простого зіставлення наведених видів поводження при співучасті в злочині досить для виявлення того, що всі вони й кожний з них окремо спрямовані на здійснення злочину. Таку заданість у спрямованості поводження співучасників злочину в кожному конкретному випадку дає заряд свідомості й волі. Як правило, це відбувається не саме собою, а в результаті угоди (змови) між співучасниками злочину. Така угода на з’єднання зусиль двох і більше осіб може бути виражене усно, письмово, жестами, знаками й іншими конклюдентними діями, до числа яких може бути віднесена й так звана мовчазна згода на з’єднання зусиль. Наявність угоди між співучасниками свідчить про виникнення об’єктивного взаємозв’язку між їхнім поводженням і елементами детермінації, взаємозумовленості на стороні кожного з них (щонайменше двох). Це й дозволяє розглядати їхнє поводження як складові (доданки) єдиного комплексу факторів, що заподіюють, у чому й проявляється його своєрідність при співучасті впреступлении.

Pages: 1 2 3