У багатьох закордонних державах прийняте формальне визначення злочину, відповідно до якого злочином уважається діяння, передбачене кримінальним кодексом відповідної країни. Але в цьому випадку незрозуміло, по якому принципі ті або інші діяння записуються в розряд злочинних, і ніщо не перешкоджає законодавцеві встановити, наприклад, таку норму: «Посадка дерев карається трьома роками позбавлення волі». А саме головне-визначення не дозволяє відмежувати злочин від малозначного діяння, тобто від діяння, яке не можна карати по всій строгості карного права. При формальному визначенні злочину можна, наприклад, посадити людини за крадіжку буханця хліба, адже формально це однаково крадіжка

Матеріальне визначення злочину включає такі ознаки, які визначають, чому дане діяння є злочином. Насамперед ця вказівка на суспільну небезпеку й об’єкти зазіхання

Однак не можна впадати й в іншу крайність, визначаючи злочин винятково через матеріальні ознаки, як це було зроблено в КК 1922 р. Злочином визнавалася дія або бездіяльність, небезпечне для робочо-селянського правопорядку, тобто для того, щоб назвати людини злочинцем, було необов’язково навіть визначати, що ж не можна переступати. Так, суддя в 1922 р., ґрунтуючись на робочо-селянській правосвідомості, міг оголосити злочином будь-яке діяння, що йому за якимись причинами здалося небезпечним для Радянської держави

Таким чином, діяння можна назвати злочином, якщо воно суспільно небезпечно, протиправно, винне й карне

Злочин проти військової служби - це злочин проти встановленого порядку проходження військової служби, чинене військовослужбовцями, що проходять військову службу по заклику або контракту в Збройних Силах, в інших військах, військових формуваннях Російської Федерації, а також громадянами, що перебувають у запасі, під час проходження ними військових зборів (ст. 331 КК). Воно являє собою діяння (дія або бездіяльність), що характеризується єдиними для всіх злочинів ознаками: суспільною небезпекою, карною протиправністю, винністю й караністю

1. Поняття й ознаки злочину

У карному праві поняття «злочин» визначалося по-різному. Найпоширенішим було його формальне визначення як дії (бездіяльності), забороненого законом під страхом карного покарання. Воно відповідає вимогам саме формального поняття, тому що відповідає на запитання: що вважати злочином? Але таке визначення безсило відповісти на іншій не менш важливе питання: а чому саме дане, а не яка-небудь інша дія заборонена законом під погрозою відповідальності? Тому в КК РФ 1996 р. з’явилося так зване матеріальне визначення злочину, що містить відповіді на всі питання, відсутні у визначенні формальному

У розділі «Злочин» КК (гл. 3 «Поняття й види злочинів», ст. 14) сказано:

1. Злочином зізнається винне доконане суспільно небезпечне діяння, заборонене теперішнім Кодексом під погрозою покарання

2. Не є злочином дія (бездіяльність), хоча формально й утримуючу ознаки якого-небудь діяння, передбаченого теперішнім Кодексом, але в силу малозначності не представляє суспільної небезпеки…».

Перш ніж розглядати основні ознаки злочину, варто торкнутися кримінальної відповідальності як правового наслідку здійснення злочину

Теорія російського права юридичну відповідальність визначає як «різновид широкого суспільного явища - морально політичної (загальсоціальної) відповідальності», сама ж відповідальність визначається як «обов’язок особи перетерплювати міри державно-примусового характеру (санкції) за доконане правопорушення».

Злочин спричиняє кримінальну відповідальність (покарання), тобто державно-правовий примус, застосовуваний за доконане Правопорушення, здійснюване в рамках санкції карного закону й полягає в претерпевании особою, подвергшемся відповідальності, неприємних наслідків у вигляді обмеження прав, заподіяння певних позбавленні й навіть стражданнях

У правовій відповідальності укладені два моменти. Вона застосовується за минулі діяння, але звернена в майбутнє. Її метою є недопущення повторення правопорушень із боку порушника й з боку інших осіб, тому що відповідальність носить суспільний характер, що має метою лякання

Право виходить із передумови, що воно призначено охороняти в суспільстві сформовану систему відносин, які можуть бути порушені. Одним зі способів подібної охорони є карний, цивільний, адміністративний і інший види відповідальності. Але чим можна пояснити, що суспільство (держава) може й повинне за допомогою засобів правового примуса регулювати взаємини між суспільством і особистістю? Передумовою такого пояснення є твердження, що людина за певних умов може й повинен відповідати, перетерплювати якісь позбавлення й обмеження й випробовувати в певних випадках страждання за доконане правопорушення, і бути здатним витягти із цього відповідний урок на майбутнє

Живучи в суспільстві, людина, якщо він, зрозуміло, психічно нормальний, має відповідну свідомість і певну міру волі вибору свого поводження. Саме в цьому й складається етичне обґрунтування відповідальності. Воно полягає в тім, що людина в силу своєї розумової діяльності здатна проникнути в суть предметів і явищ навколишнього світу, зрозуміти їх і вибрати вірний засіб і спосіб дії для досягнення своїх цілей, дотримуючи при цьому вимоги, виражені в законі. Оскільки він вибирає усвідомлено антигромадський, протидержавний спосіб задоволення своїх потреб, маючи можливість уникнути цього, держава вправі застосувати до нього примус, щоб він сам, а, дивлячись на нього й інші, у майбутньому діяли більш обачно. Тепер я б хотів зупинитися докладніше на ознаках злочину

Як зазначено в законі, злочин є суспільно небезпечне діяння, доконане винно. Під діянням закон розуміє як дія, так і бездіяльність, одним словом, поводження. У ряді випадків під дією карний закон розуміє одиничний акт поводження (наприклад, тероризм - ст. 205 КК РФ) або якусь концепцію поводження, що складає із взаємозалежних актів діяльності

Людське поводження на всіх його рівнях являє собою акт, у якому в тім або іншому ступені бере участь воля й свідомість. Таким чином, у будь-якому поводженні людини можна виділити дві сторони: психічну й фізичну. Психічна характеризується внутрішніми процесами психічного характеру, що відбуваються у свідомості діючі. У карному праві цю сторону діяльності прийнято називати суб’єктивною стороною

Фізична ж виражається зовні, у відповідних змінах у зовнішньому світі. У карному праві її прийнято називати об’єктивною або зовнішньою стороною поводження. Все сказане ставиться до будь-якої діяльності людини, у тому числі й до злочинного. Але з яких джерел черпає законодавець відомості про те, що варто вважати злочинним і карним? Які критерії повинні бути покладені в основу цього вибору? Адже ясно, що провідною лінією при цьому не може бути гола сваволя законодавця

У юридичному змісті над законодавцем коштує у вигляді «володаря» і «обмежника» Конституція Російської Федерації. Як основний закон будь-якої держави, вона не тільки окреслює контури карної політики й карного законодавства, але часто й указує на конкретні діяння або на певні типи діянь, що підлягають карному покаранню. Норми Конституції позначають границі законотворчості в області виконання охоронної функції держави. Сама Конституція не описує, звичайно, склади злочинів, але віддає владний наказ відносно карної відповідальності за деякі найбільш важливі злочини, наприклад, проти особистості, держави, власності й т. п.

Будь-яке злочинне поводження, хоча й детерміновано в тому розумінні, що має свою зовнішню причину, але відбувається під контролем свідомості й волі. Тому всяка людина з нормальною свідомістю й волею при будь-яких обставинах може втриматися від порушення карного закону й вибрати відповідний йому варіант поводження

Усвідомленість і вольовий контроль учинків мають багато щаблів і граней. Злочин може бути навмисним, обміркованим у всіх деталях. Воно можливо й у вигляді миттєвої реакції на певну ситуацію, у вигляді ефективної дії й, нарешті, у вигляді необережного заподіяння шкоди. Однак у всіх випадках злочин являє собою й злочинний результат, тобто об’єктивна шкода, заподіяна кримінальною дією й негативними якостями кримінальної натури (злочинця).

Pages: 1 2

Збережи - » Поняття й ознаки злочину . З'явився готовий твір.