Одне з найбільших досягнень природознавства XX в. - навчання Вернадського про біосферу, область життя, що поєднує в єдиній взаємодії живі організми (жива речовина) і відстала речовина.

Першим почав розробляти цю тему вчитель Вернадського В. В. Докучаєв. Він же звернув увагу на єдність матеріальної й духовної культури людей з навколишнім природним середовищем. Але якщо Докучаєва хвилювали в першу чергу практичні аспекти цієї проблеми, те Вернадський постарався створити теоретично струнку концепцію переходу біосфери в ноосферу в результаті розумних перетворень людиною - на основі науки - середовища життя.

У своїй роботі "Нариси геохімії" Вернадський пише: "Жива речовина більш-менш безупинно поширена на земній поверхні, воно утворить на ній тонкий, але суцільний покрив, у якому концентрована вільна хімічна енергія, вироблена їм з енергії Сонця. Цей шар є земна оболонка, що знаменитий австрійський геолог Е. Зюсс майже 60 років тому назвав біосферою і яка представляє одну із самих характерних рис організованості нашої планети. Тільки в ній зосереджена та особлива форма знаходження хімічних елементів, що ми назвали живою речовиною". У книзі "Хімічна будова біосфери Землі і її оточення" він пише із цього приводу: "Біосфера і її наближений синонім - Лик Землі - обоє поняття, уведені Е. Зюссом, але зараз докорінно змінені ходом подальшого дослідження, яскраво визначають основні риси поверхні нашої планети: близькість до Космосу, що не повторюється на нашій Землі, і існування винятково на ній живої речовини. "Лик Землі" картина Землі, якщо дивитися на неї із просторів Космосу".

Найпоширенішим і разом з тим найбільш однобоким є подання про біосферу тільки як про сучасну живу плівку (умовно оболонці) планети, тобто про автономну сукупність всіх організмів (тварин, рослин, бактерій) , що населяють поверхню Землі і її гідросферу й проникаючих тією чи іншою мірою в приповерхні зони атмосфери й літосфери. Така біосфера складним образом співвідноситься із трьома іншими геосферами Землі, що тільки підсилює ілюзію її автономності. Біосфера в дусі геологічного світорозуміння Вернадського має незмірно більшу глибину й характеризується більшою кількістю фундаментальних параметрів.

Б. С. Соколов пише: "Найбільша заслуга Вернадського в тім, що він, використовуючи, по суті, досить образну метафору, вклав у поняття "біосфера" зовсім новий зміст. Його вчення про біосферу безсумнівно, одне з найбільших узагальнень природознавства XX в. Воно невимірно ширше таких розпливчастих, хоча й модних поняттях, як "навколишнє середовище", "географічна оболонка" і т. п. " Цікаво, що в роботі "Початок і вічність життя", що вийшла в 1922 р. В. И. Вернадський аналізує різні механізми виникнення життя й доходять висновку, що життя могло бути вічної, не мати початку: "Вказівка на логічну необхідність визнання початку для еволюційного процесу має скоріше філософський, чим науковий інтерес. Зрештою, ми так само мало можемо говорити про початок, як і про кінець еволюційного процесу". Причому однієї із причин загального визнання в науці необхідності початку життя.

Вернадський уважав проникнення в науку філософських побудов, зокрема, матеріалізму, що, як він уважав, "є історичним пережитком у сучасній філософії" На думку В. И. Вернадського, земна кора - це область колишніх біосфер. Біосфера існувала протягом геологічної історії від криптозою до наших днів і була широко перейнята живою речовиною.

Біосфера Вернадського нерозривно пов’язана з його концепцією простору-часу, т. е. вона трехмерна й геоисторична. Відомість її до сучасної життєдіяльної плівки планети не просто збіднює поняття біосфери, а позбавляє її самої основи - нескінченної тривалості еволюції, складності нерівномірного історичного розвитку, його безперервності, спрямованості й необоротності. Нинішній зріз біосфери, який би складної й екологічно дробової вона нам не представлялася, у своєму входженні в ландшафти Землі, у літосферу, у гідросферу (аж до людини в космосі) тільки вершина древа - гігантського шляху, що йде з геологічного минулого, без знання якого вся сліпуча краса сучасної мозаїки життя безрідна й сліпа.

Таким чином, подання про біосферу як відособленій закритій самоврядній системі - сучасній живій специфічній плівці Землі повинне бути відкинуте. Біосфера - це відкрита система, що існує, імовірно, настільки ж довго, як і сама Земля. У роботі "Хімічна будова біосфери Землі і її оточення" В. И. Вернадський пише: "Ми не знаємо ніякого проміжку часу на нашій планеті, коли на ній не було б живої речовини, не було б біосфери". Біосфера безупинно функціонує тільки в силу свого нерозривного зв’язку з іншими геосферами нашої планети.

Вернадський неодноразово підкреслює, що жоден живий організм (і в тому числі людин) у вільному стані на Землі не перебуває. Всі організми нерозривно й безупинно зв’язані - насамперед, харчуванням і подихом - з навколишнім їхнім матеріально-енергетичним середовищем. "У гущавині, в інтенсивності й у складності сучасного життя людина практично забуває, що він сам і все людство, від якого він не може бути відділений, нерозривно пов’язані з біосферою - з певною частиною планети, на якій вони живуть".

Біосферна концепція Вернадського позбавлена вузької биологичности й тому не може бути автоматично вписана тільки в сферу біологічних наук. Цей широкий міждисциплінарний напрямок у науках про Землю й життя, що перебуває до того ж в усі зростаючому зв’язку із глобальною соціологією й суспільними науками. У цьому й складається величезне значення сучасних комплексних біосферних знань у науці й у глобальних біосферних прогнозах наших днів, що стали особливо гострими в умовах неконтрольованої технократической діяльності людей.

Глобальна екологія

Довгий час ми жили в полоні ілюзій, що можна створити таку соціально-політичну систему, при якій людство буде, не обмежуючи своєї чисельності, поступально поліпшувати свій життєвий рівень, збільшувати життєві блага й зберігати навколишнє середовище. Екологічні проблеми тією чи іншою мірою завжди супроводжували становленню й розвитку цивілізації. Однак те, що було в минулому, не може йти ні в яке порівняння із протиріччями, що виникають при взаємодії суспільства й природи в сучасну епоху. Необмежене використання природних ресурсів і вільне видалення відходів у навколишнє середовище привело до того, що в багатьох країнах практично не залишилося природних непорушених екосистем, здатних, реалізуючи принцип Ле Шателье, повною мірою виконувати свої средообразующие функції.

У цей час стійкий розвиток суспільства усе більше стримується глобальними екологічними проблемами, деякі з яких виникають через "трагедію росту", до їхнього числа ставляться: демографічний вибух; скорочення орних угідь, голод; забруднення навколишнього середовища, руйнування природних ландшафтів; енергетична криза.

Також дуже небезпечно антропогенний вплив на атмосферу, тому що атмосфера - це повітря, яким ми дихаємо. Забруднення повітря особливо різко проявляється в місцях, де розміщаються металургійні, хімічні й інші заводи, а також у містах, де джерелами забруднення є автотранспорт, ТЕЦ, промислові підприємства й ін. Особливо страждають міста, над якими циркуляція повітря слабка, немає вітру. Тут утвориться важка отрутна суміш із туманом, сірчистим і вигарним газом, дрібними твердими частками, викинутими їхніх труб у результаті неповного згоряння палива. Англійці називають це явище смогом. Як правило, місцеві забруднення атмосфери особливо гостро переживаються населенням. Під час смогу різко зростає число смертей серед людей, що страждають хворобами серця й органів подиху.

Іншими словами антропогенний вплив на атмосферу викликає великі глобальні наслідки, деякі їх яким, це - кислотні опади, парниковий ефект, порушення озонового екрана й т. д.

По суті своєї людство не так-те й давно усвідомило, що екологія - це глобальна, а не регіональна наука, як уважалося раніше, і, зрозумівши це, воно одержало таку гору проблем, упоратися з якої найближчим часом таки важко, але необхідно, тому що часу більше не залишилося…

Проблеми антикризового сценарію

Людство зараз живе в умовах, коли планета Земля стає єдиним будинком людства, але багато протиріч, конфлікти, проблеми можуть перерости локальні рамки й придбати глобальний загальносвітовий характер.

От ці проблеми: запобігання погрози нової світової війни, скорочення розриву в рівні економічного розвитку між розвиненими країнами Заходу й країнами, що розвиваються, "третього миру", стабілізація демографічної ситуації на планеті, охорона здоров’я людей і запобігання поширення Спида, наркоманії. І у взаємозв’язку з усім цим - екологія.

Pages: 1 2 3 4