В області міжнародних відносин Великобританія продовжує відігравати активну роль в агресивному блоці НАТО й інших военнополитических угрупованнях. У той же час в Англії з Європою були складні й натягнуті відносини. Лейбористи відмовилися брати участь у створенні Європейського Економічного Співтовариства й зволіли європейській єдності особливі відносини зі США. Коли ж стало очевидно, що європейська ідея матеріалізується, що поруч із Великобританією формується величезний ринок, і це при сужающихся можливостей на ринках колишніх колоній, вона спробувала вступити в ЄЕС, але президент Франції Шарль де Голль двічі накладав вето на прийом острівної держави до європейської співдружності, аргументуючи це занадто тісними зв’язками англійців з американцями. Тільки в 1973 р. після декількох років складних переговорів Великобританія вступила в Європейське економічне співтовариство на важкі для неї умовах. Пережиті господарством країни серйозні економічні труднощі були збільшені гострою конкуренцією з боку її головних партнерів по ЕеС.

Разом з тим під впливом процесу розрядження напруженості в Європі, що активно підтримують самі широкі кола населення країни, уряд Великобританії змушено шукати шляхи до розвитку відносин з Росією (у той час із Радянським Союзом) і іншими соціалістичними країнами. В 1960 - 1970-х роках помітно розширилися російсько-англійські контакти й зв’язки в торгово-економічній, науково-технічній і культурній областях. Між Росією й Великобританією були укладені важливі угоди - Консульська конференція, Договір про торговельне судноплавство й др.

Великобританія стала учасницею ряду ув’язнених в останні роки міжнародних договорів і угод, покликаних послабити гонку озброєнь, зменшити небезпека виникнення світової термоядерної війни

В 50-е роки Європа “переживала” загальний економічний ріст, до якого приєдналася й Великобританія. Але темпи її розвитку були набагато меншими, чим в іншій Європі серед передових країн. Після війни по економічній моці Британію обійшли ФРН, Франція і Японія. Італія впритул наблизилася до Великобританії. Економічний застій в Англії почався, як тільки відбувся розпад Імперії, але ж саме з Імперією зв’язане колишнє процвітання Великобританії. Вона за дешевою ціною закуповувала у своїх колоніях сировина, “акумулювала” багатства миру, але тепер це стало неможливим, тому що колишні колонії, хоча й погоджувалися підтримувати економічні відносини, але на набагато більше вигідних умовах. У зв’язку із цим Великобританії необхідно було майже повністю перебудовувати свою економіку, тоді як в інших країнах Європи цієї проблеми не існувало. І тенденції розвитку їхньої країни загрожували англійцям перетворитися в громадян третьорозрядної держави. Почалася так звана “англійська хвороба”, про яку в країні йшли дискусії. Лейбористи вважали, що засіб проти цієї хвороби - розширення державного контролю над економікою, і обвинувачували підприємців у нездатності використовувати сучасні методи бізнесу, а банки в тім, що ті воліли вкладати гроші за кордоном. Консерватори, у свою чергу, винили профспілки в установлениинепомерно високої заробітної плати й у чинении перешкод раціоналізації, що на їхню думку й послужило причиною відлякування іноземних інвестицій. Однак обидві ці партії, знаходячись при владі, проводили подібну політику, що одержала назву “уперед”. Спочатку вживали заходи щодо стимулювання розвитку економіки, тобто ріст вкладень державного капіталу в промисловість і збільшення зарплати й вело до інфляції. Як тільки вона досягала рівня, здатного викликати істотне падіння курсу фунта стерлінгів, а це значило б подорожчання всього імпорту (насамперед продовольства), субсидії припинялися, інфляція зменшувалася, ріст припинявся

Але видимо, ні ті, ні інші не були праві. “Англійська хвороба” була багато в чому наслідком специфічного розвитку країни. Господарство Великобританії розвивалося в сприятливих умовах вільного ринку Імперії, де Британія практично була монополією. Вона дешево скуповувала сировину в колоніях. Ці умови можна зрівняти з “парниковими”. А після війни, з розпадом Британської Імперії ці благоприятнейшие умови зникли й англійська промисловість потрапила в сферу жорстокої конкуренції. Ослабнули вигідні торговельні зв’язки сколонией.

В 1970-х роках економічне становище країни неухильно погіршується: промислове виробництво переживає застій, стає хронічним ріст інфляції, знецінюється фунт стерлінгів

З кожним роком росте число безробітних, погіршується матеріальне становище не тільки робітників, але й інших соціальних шарів англійського суспільства

Проте з 1965 по 1977 р. зворот зовнішньої торгівлі збільшився майже вчетверо. З одного боку, подвоївся експорт капіталу, з іншого боку - швидко ростуть внески іноземних монополій в економіку Великобританії. Збільшення експорту вважається одним з головних засобів рішення економічних проблем країни. Це підготувало фундамент для економічного росту 80-х років

Вивозиться 1/3 виробленої у Великобританії продукції, причому більша частина вартості експорту доводиться на вироби обробної промисловості: автомобілі, літаки, металовироби, електроустаткування, продукцію хімічної промисловості й текстиль

Міняється географія британської зовнішньої торгівлі: падає роль країн Співдружності й росте значення капіталістичних країн Європи. Ця тенденція, очевидно, збережеться й надалі, тому що, вступивши в “Загальний ринок”, Великобританія відмовилася від системи преференції - взаємних митних пільг, що існували між Великобританією й іншими країнами Співдружності з 1932 р. З іншого боку, до 1977 р. ліквідовані всі митні тарифи між Великобританією й іншими країнами - членами ЄЕС, що веде до подальшого збільшення частки країн - членів цього об’єднання в зовнішній торгівлі Великобританії

Найбільшим торговельним партнером країни залишаються CША, на які доводиться 1/7 усього британського імпорту й експорту. У пошуках нових ринків Великобританія розширює торгівлю із соціалістичними країнами

Міняється також склад увезених товарів. Починаючи з 1969 року загальна вартість імпорту готових виробів і напівфабрикатів перевищує вартість закуповуваних за кордоном сировини й продовольства. Хоча Великобританія усе ще залишається найбільшим у світі імпортером продовольства, за останні 20 років частка продуктів харчування в імпорті скоротилася більш ніж удвічі й становить тепер 15%. Країна продовжує ввозити паливо (в основному нафту), натуральний каучук, майже всі кольорові й рідкі метали, більше половини залізної руди. Однак у цілому залежність Великобританії від імпорту сировини зменшується у зв’язку з переорієнтацією вітчизняної промисловості на сучасні галузі й зокрема з подальшим розвитком хімії й використанням замінників і місцевої сировини. Залежність від ввозу палива зменшиться в найближчі роки, у міру збільшення видобутку нафти в Північному морі

В 1975 р. голова партії консерваторів - Маргарет Тетчер - стала лідером. У лейбористській партії, що двічі в 1964 - 1970 і в 1974 - 1979 роках верталася до влади, підсилилося ліве крило, що виступає за подальшу націоналізацію, вихід з ЄЕС і однобічне ядерне роззброювання. На парламентських виборах 1979 року платформи партій виявилися прямо протилежними по змісту: одна виступала за збереження держави благоденства, друга бачила в ньому джерело кризи. Виборці віддали перевагу консерваторам. Тетчер стала прем’єр-міністром і залишалася на цьому пості 11 років, більше чим хто-небудь іншої в ХХ столітті. Уважають, що причиною цьому послужила ідеологічна пропаганда консервативної партії. Консерватори воззвали до “щирих цінностей британського суспільства”, серед яких назвали працьовитість і ощадливість, самостійність і прагнення до індивідуального успіху, повага законна, релігії, підвалин сім’ї, сприяння збереженню й збільшенню національної величі Британії. “Наша політика полягає в тім, щоб кожний, що має дохід, став власником… Ми будуємо демократію власників” - так Тетчер сформулювала свою програму

Pages: 1 2 3