Символізм - літературний напрям у модерністському мистецтві кінця XIX - початку XX століття. Основна риса символізму - це перетворення конкретного художнього образу на багатозначний символ. Поети-символісти виробляють власні, естетичні принципи і протиставляють їх реалізму і натуралізму. Блок добре знав творчість В. Соловйова і захоплювався його філософським трактуванням жіночного начала світу, подвійною природою всього існуючого: темна сторона світу, яка відома всім, і світла, духовна, яка розкривається тільки перед обраними.)  Збірка «Вірші про Прекрасну Даму» - перша книга Блока-символіста. (Образ Прекрасної Дами, Вічної Жіночності, Істини, Царівни - наскрізний літературний образ поета. Першим літературним критикам Блока не вистачало хисту зрозуміти глибину цих творів, містичну двоїну, багатовимірність образу, який освячується не космічними видіннями, не чистим надмірним блиском, а тихо і мирно світиться перед поетом. Він обрамлений рідними пейзажами, дрімотною поезією лісів, полів, зачарованих теремів.).

Містична Любов до жінки і до Батьківщини. О. Блок кохав Любов Дмитрівну Менделєєву, яка була для нього не лише дружиною, а й Музою, Прекрасною Дамою, якою він захоплювався усе життя. Любов до жінки у нього невіддільна від любові до Росії. Хто, крім Блока, міг написати:

• О Русь моя! Жена моя!
• До болю нам ясна далека путь!

У творах Блока перед читачем розкривається широка даль, затуманена пеленою осінніх дощів, стелиться дорога, що біжить повз мовчазні села; світять вогнища волоцюг, які гріються холодної ночі. Русь - це не (де ідеальна Душа, але поет любить її такою, якою вона є.) 

За допомогою символів Блок торкається потойбічного, надчуттєвого, того, що не можна побачити, а можна тільки відчути внутрішнім зором, відкритою душею. Символ зв’язує і Блока-поета, і Блока-людину з іншими світами, допомагає йому відшукати відповідності між явищами у реальному і нереальному світі.

Творчість О. Блока повністю розкрила перед поетами силу символа, його таємничі можливості для розкриття задуму, образу. Але доля Блока-людини, можливо, стала пересторогою для когось із митців. Якщо жити в нереальному світі, відтворювати його, гратися з ним, цей світ може жорстоко помститися. Життя не повинно обтяжувати людину, а бажання повного злиття з потойбічним, реальним - це бажання смерті, а значить, великий гріх перед  Богом.

О. Блок ні від кого не отримав перестороги. Він вільно блукав у нереальному демонічному світі, який не давав наснаги до творчості, забирав душевну  силу, розкривав перед поетом тільки темний бік життя і майбутнього. Розум поета відмовлявся слугувати душевній темряві, психіка не витримувала наруги над свідомістю. Фізичне тіло поета померло в сорок два роки, але багато тих, хто бачив його задовго до смерті, говорили про нього як про живий труп.