Чому на світі так багато поетів? Хіба не все ще сказано? Можливо, й багато, тому, що кожен поет додає до всесвітньої скарбниці поезії щось неповторне . І ми відчуваємо: без цих слів не можна цілком розуміти світ. То чому ж Артюр Рембо, який віддав поезії так мало часу? Вірші Артюра Рембо — це сповідь людини, яка відчуває своє «я» контрастом до світу. Усе, що він робив, як мислив — це суцільний виклик писаним і неписаним законам суспільства. Поет шукав своє місце серед дерев, вулиць, людей і звірів — те єдине місце, що належало б тільки йому, де б він відчув свою доторканість зі світом. Тому він чутливо прислухався до світу, споглядаючи диво життя:

В блакитні вечори стежками йтиму я,

Колотиме стерня, траву почну топтати;

Відчує свіжість піль тоді нога моя,

Я вітру голову дозволю овівати.

Природа надає душі поета набагато більше, ніж естетичне задоволення від прекрасних краєвидів. У мовчанні й шепоті листя, у хлюпотінні води й криється гармонія, якої так прагне поетова душа. Не випадково ж він пише слово Природа з великої літери. Вона несе «безмежної любові лиш припливи», і тому герой стверджує:

З Природою, немов із жінкою, щасливий…

Здається, лише тоді він забуває про світ, який контрастує з його внутрішнім світом. Зовнішній світ диктує свої цінності, але поезія надає мужності не думати про земне, «бо з неба сяла Муза». Хіба можна перейматися дірками на ліктях порожніми кишенями, коли є відчуття єдності із всесвітом, коли яскраво сяють зорі. У вірші «Голосівки» Рембо яскраво змальовує кожен звук, який прокладає до розуміння світу:

О неземна Сурма, де окрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових очей.

Отак, бунтуючи проти впорядкованості і розміреності, порушуючи усі правила, Артюр Рембо знайшов свій ключ до пізнання світу. Він щедро й щиро діться своїми відкриттями з читачем, аби ми лише схотіли побачити світ у звуках, у всій його багатобарвності.