ПОЕТ І ПОЕЗІЯ В ЛІРИКУ МАЯКОВСЬКОГО Багато поетів замислювалися про мету творчості, про своє місце в житті країни, народу. Переломна епоха в історії неминуче повинна була породити поета, якому треба було б переглянути старе відношення до поезії. Цим поетом і став Володимир Маяковський, але не відразу й не швидко визначив він місце своєї поезії в житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність поета серед повсякденних турбот людей, Маяковський доходить висновку, що поет це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям

Внутрішньо переконаний у необхідності поетичного слова для людської душі, Маяковський бачить місію поета в тім, щоб убрати в себе весь біль мільйонів страждаючих і самотніх людей і розповісти про неї миру. Фігура поета Маяковського багато в чому схожа з фігурою поета в Пушкіна й Некрасова, як у Маяковського, так і в Пушкіна поет це пророк, якому даний дарунок передбачення: Бачу часу, що йде через гори, Що не бачить ніхто… Подібно Некрасову, поет у Маяковського в першу чергу є громадянином, що глибоко страждає за свій народ. Але в той же час поет перебуває в дуже складних відносинах з юрбою, у ній є й ті, з кого виростуть майбутні обивателі, і ті, з яких виросте майбутній народ

Першу частину цієї юрби Маяковський постійно дражнить. До неї звернені зухвалі назви віршів, якось: “Нате!”, “Вам!”, “Нічого не розуміють…

“. Але поруч із нею з’являється й інша, котру вміщає в себе душу поета, і саме для неї Маяковський стає мовою міста, болем міста, голосом міста. В автобіографії “Я сам” Маяковський пише, що питання приймати або не приймати революцію для нього не стояв, тому що революція це втілення мрії про відновлення миру й суспільства: Сьогодні валить незліченне колись, Сьогодні переглядається мирів основа… Новому миру потрібно нове мистецтво, і Маяковський це добре розуміє. Тому поет звертається до всіх художників слова із закликом направити свою майстерність на виховання людей: Товариш, дайте нове мистецтво, Таке, щоб виволокти республіку із бруду…

Маяковський уже не сумнівається в тім, що його мистецтво потрібно народу, що воно необхідно країні. Поет, на думку Маяковського, виконує велику й відповідальну справу, тобто керує серцями й розумами людей на одному великому кораблі, називаному країною. Вірші зігрівають душу, тому не випадкове порівняння теперішньої поезії зі світилом, що здавна вважалося символом життя на землі, без якого не було б ні тепла, ні світла. Свої міркування про поетичну працю Маяковський продовжує у вірші “Розмова з фінінспектором про поезію”, воно являє собою жартівливий, але жагучий монолог, де Маяковський люто відстоює свою крапку зору

Він показує поета трудівником, для якого поезія це нелегкої, кропіткої, потребуючої найвищої майстерності й кваліфікації праця: Поезія той же видобуток радію. У грам видобуток, у рік праці. Переводиш єдиного слова заради тисячі тонн словесної руді З іншого боку, справа поета робота на революцію

Маяковський переконаний, що цей грандіозний момент історії необхідно ввічнити: Слова поета ваша неділя, Ваше безсмертя, громадянин канцелярист… Але разом з тим він уважає, що він зобов’язаний писати про всім, all so ch. ru 2001 2005 що бачить навколо себе, про усім, що хвилює й мучить його. Тому його вірші, пройшовши через призму часу, не знецінилися, вони світять нам і сьогодні. Всією своєю творчістю Маяковський довела, що високе призначенні поезії в тім, щоб робити мир світлим і святковим. ЗАДКОВА ОЛЕНА