Поема «Кавказ» (1845) була написана під безпосереднім враженням від звістки про загибель під час кавказької війни Якова де Бальмена, полтавського поміщика, приятеля Шевченка. Однак емоційна реакція на смерть друга поєдналась у поемі з роздумами про загарбницький характер війни, яку вело російське самодержавство на Кавказі, проводячи імперську колонізаторську політику.

Важливу роль у поемі відіграє образ Прометея. Згідно з античним міфом, це титан, який заради людей викрав вогонь з Олімпу, за що був прикутий до скелі в горах Кавказу і приречений на постійні страждання. У Шевченковому творі зміст цього образу проектується на становище кавказьких народів і символізує нескореність у боротьбі за волю навіть у майже безнадійній ситуації.

«Кавказ» — це не лише сумний твір, написаний на смерть друга. Це ще й сатиричне викриття тих сил, що спричинили цю смерть. І хоча Яків де Бальмен був офіцером російської армії та загинув від кулі повстанців, однак справжнім винуватцем його загибелі поет вважає російське самодержавство, яке розв’язало цю несправедливу загарбницьку війну і таким чином прирекло багатьох людей на смерть.

Авторські симпатії цілком на боці кавказьких повстанців, які захищають рідну землю від колонізаторів. Поет звертається до них з такими промовистими рядками: «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая».