Вже в ранній творчості Шевченко звертається до жанру ліро-епічної поеми. Його перша поема присвячена зображенню жіночого страждання — ця тема стала наскрізною для подальшої творчості автора. У поемі «Катерина» (1838-1839) розглядається загалом традиційний для тогочасної літератури сюжет: взаємини пана та простолюдинки. Цей сюжет виник у межах сентименталізму в ході ширшого процесу соціальної реабілітації простої людини (до нього зверталися С. Рі-чардсон, М. Карамзін, Г. Квітка). Сентименталісти прагнули довести, що проста людина є повноцінною особистістю, а отже, здатна на щирі прояви емоцій. Саме тому, змальовуючи стосунки між дворянином і простою дівчиною, вони наголошували насамперед на емоційному плані розгортання цих стосунків.

Тему, що була розвинута сентименталістами, Шевченко відчутно переосмислив відповідно до вимог романтичного світобачення. Так, він переніс акцент із зображення перебігу почуттів пана та простолюдинки на страдницьку долю покинутої й зневаженої жінки. Автор наголосив на конфлікті героїні з оточенням: її не лише покинув коханий — від неї відмовились батьки, її зневажають односельці. Жінка приречена на самотні мандри похмурим і непривітним світом, де врешті-решт на неї чекає смерть.