Роботу над "Мертвими душами" Гоголь почав ще в 1835 році за порадою Пушкіна й на сюжет, підказаний ім. Сам письменник неодноразово підкреслював грандіозність і широту свого задуму: “…який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому!” повідомляв він Жуковському в 1836 році. В “Мертвих душах” Гоголь поставив самі гострі й болючі питання сучасного життя. Він показав розкладання кріпака ладу, історичну приреченість його представників. Разом з тим Гоголь дав нищівну оцінку тим проявам нових, буржуазних тенденцій, прагненню до збагачення, носієм яких виступає Павло Іванович Чичиков. Уже сама назва поеми “Мертві душі” мало величезну силу, що викриває, носило в собі, за словами Герцена, “щось навідне жах”, “інакше він не міг назвати; не ревізькі мертві душі, а всі ці Ноздревы. Манилови й всі їм подібні от мертві душі, і ми їх зустрічаємо на кожному кроці” “Повітовий сентиментальний мрійник”, “розмазня”, по слову Бєлінського. Манилов, здавалося б, не тільки необразливе, але й приємний у своєму звертанні. Він послужливий, люб’язний, гостинний. Манилов мріє про “благополуччя дружнього життя”, будує фантастичні плани майбутніх удосконалень. Але це порожній фразер, "небокоптитель", у якого слова розходяться зі справою. Коробочка жадібна накопительница, “дубиноголовая”, як неї назвав Гоголь, позбавлена всяких інших почуттів стяжательница. Скнарість, скнарість, дріб’язкова жадібність, підозрілість, повна відсутність усяких інтересів відрізняє цю провінційну поміщицю, одну “з тих матінок невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок в all so ch. ru 2001 2005 пестрядевые мішечки, розміщені по ящиках комодів”. Яскравим типом, що сполучить у собі нахабність, облудність, настирливість, безпринципність і повну нерозбірливість у засобах для досягнення своїх корисливих і низинних цілей, є шахрай і негідник Ноздрев. Поміщик Собакевич як би символізує похмурий і великоваговий кріпосний уклад. Це запеклий і переконаний кріпосник, що цинічно оголює свою грубу й людиноненависницьку натуру. Він вороже ставиться до всього нового, для нього ненависна сама думка про “освіту”. Замикає цю галерею Плюшкин межа людського падіння, страшна карикатура на власника. Серед світових образів скупаря, створених Шекспіром, Мольером, Пушкіним, Бальзаком. Плюшкин займає особливе місце, виділяючись втратою всього людського. Скнарість стала його хворобою, пристрастю. Це навіть не стільки комічна, скільки трагічна фігура. Страшному у своїй нерухомості й відсталості миру поміщиків, що чіпляються за старе, живучих у сфері патріархально-кріпосницьких підвалин, протистоїть спритний і заповзятливий аферист Павло Іванович Чичиков, на скупці яким “мертвих душ” кріпаків, ще числившихся в ревізьких списках, заснований сюжет поеми. Чичиков людина нової формації. Він ділок, “набувач”, “лицар копійки”, у якому вже позначилися негативні риси проникнення в Росію нових буржуазно-капіталістичних віянь, що росте значення грошових відносин. Показне благополуччя Чичикова лише маска, що прикриває безмежний егоїзм і щиросердечну неохайність. Сатира, “сміх” Гоголя в “Мертвих душах” перейняті гірким роздумом, напруженим, скорботним почуттям автора. Показуючи все каліцтво й духовну злиденність своїх героїв, вона увесь час переживає втрату в них людського початку. Це “сміх крізь сльози”, як визначив письменник своєрідність свого творчого методу. Поему захоплено привітав Бєлінський, що побачив у ній “утвір чисто російське, національне, вихоплене зі схованки народного життя, стільки ж щире, скільки й патріотичне, що нещадно зриває покрив з дійсності й дихаюче страстною, кровною любовию до плідного зерна російського життя: утвір неосяжно художнє…”.