Гурамишвили народився в селі Сагурамо, що неподалік древньої столиці Грузії - Мцхети. Систематичного шкільного утворення він не одержав. Остерігаючись навали лезгинів, сім’я Гурамишвили сховалася в гірському селі Ламискана. Улітку 1728 р. збройна група лезгинів захопила Давида Гурамишвили в полон і відвезла в гори, де він перебував у невільництві. Йому все-таки вдалося втекти з полону; босий, голодний, у лахміттях, він багато днів блукав у горах, ідучи на північ. На Північному Кавказі його тепло прийняв і допоміг невідомий росіянин поселенець

В 1729 р. Гурамишвили приїхав у Москву й знайшов притулок у грузинській колонії Вахтанга VI. Після смерті Вахтанга VI в 1738 р. разом з іншими емігрантами Гурамишвили прийняв російське підданство. Він був зарахований рядовим у грузинський гусарський полк, одержав землю на проживання в Миргороді й у селі Зубивцы (Україна).

Як солдат царської армії, Гурамишвили брав участь у багатьох її бойових діях; в 1739 р. він був у Бессарабії, в 1742 р. у Фінляндії став учасником Фредриксгамской битви зі шведами. Майже на самому початку Семирічної війни, в 1758 р. Гурамишвили потрапив у полон біля Кюстрина й певний час перебував у Магдебурзькій міцності. Наприкінці 1759 р., звільнившись із полону, змучений морально й фізично, він вернувся в Україну, де узявся за відновлення свого спустошеного господарства, але саме ці роки позначені інтенсивною поетичною творчістю

З поезією Гурамишвили зв’язаний процес демократизації грузинської літератури, вивільнення її від східної екзотики й книжності. Поет опирався, з одного боку, на кращі традиції древнегрузинской поезії, насамперед Ш. Руставели, а з інший, - на фольклор, зокрема на традиції української народної пісні

Літературна спадщина Гурамишвили відомо за назвою «Давитиани» («Книга Давида», 1787). У цьому збірнику центральне місце відведене історичній поемі «Лиха Грузії» («Чири Картлиса»). Поему відкриває поетична декларація, у якій автор міркує про обов’язок письменника, поета-громадянина чесно й правдиво відображати життя. Є в поемі й конкретні біографічні або основний^-основні-літературно-основні факти, як, наприклад:

Для думок своїх я пильно

слів струнких шукаю,

Лише слова, які стих становлять,

за стрункі вважаю,

И про звичайний розмір віршів

піклуватися не зволів я,

У риторів порожніх не буду

учитися красномовству

Все це виклав я в слові щирому й відкритому

У році тисяча сімсот сімдесят четвертому,

Як проходив листопада

день двадцять дев’ятий,

Щоб веління сил найвищих

віршем прославлятися

(Тут і далі пров. Г. Бажана)

Поема «Лиха Грузії» насичена політичною гостротою й драматичним пафосом. В оповідання про трагічну епоху грузинського народу (часи Вахтанга VI) майстерно уплетений історія власних нещасть поета. У цій поемі особливо сильно відобразилися національно-політичні ідеали й цивільний пафос Гурамишвили. Поет розвив своєрідну історично-філософську концепцію, засновану на християнській моралі й заповідях. Моральний^-моральний-релігійно-моральний занепад суспільства, на його думку, прирікає народ на неминучу загибель. Поезію Гурамишвили пронизує глибоке християнсько-релігійне почуття. У своїх на новий лад модернізованих гимнографических піснях він проникливо й надзвичайно хвилююче осмислив драматичні біблійні сюжетні мотиви, особливо з Нового Завіту

Іноді Гурамишвили у двуплановом - реальному й алегорично-містичному - викладі розповідає про перипетії свого життя, наприклад, у знаменитій пісні «Зубивка» (Зубивка - назва села біля Миргорода, де жив поет):

Я, із Зубивки вертаючись,

жінку зустрів чудову

Бачити це гарне личко

очі мої прагнуть знову.

Чорна родимка красила

вроду чорнобриву,

Вид її мене повалив,

кинув в окови!

Це ж стосується й такого відомого вірша, як «Давидова скарга на швидкоплинний мир».

На зовсім іншому сюжетному матеріалі побудована його друга немаловажна поема «Весела весна». «Весела весна» - чудовий зразок буколічної поезії. На тлі чудово обкресленого українського пейзажу поет зображує ідилічне життя селян, пастухів і пастушок. Поема цікава й новизною тематики, і захопливістю викладу, і почуттям гумору. Цією поемою Гурамишвили вписав нову сторінку в історію грузинської літератури

Давид Гурамишвили - великий майстер художнього слова. Він продовжив і розвив кращі традиції грузинської літератури, одночасно ставши зразком не тільки для сучасників, а й для поетів Нового часу. Гурамишвили присвятили вірші П. Тичина й Г. Бажан, Г. Рильськ і И.Драч, А. Ющенко й В. Юхимович, а композитор Г. Таранів - симфонічну поему «Давид Гурамишвили». Вся поетична спадщина Гурамишвили на українську мову перевів Г.Бажан. В 1949 р. у Миргороді на могилі Гурамишвили встановлений пам’ятник (скульптор Я. Ражба), а в 1969 р. відкритий літературно-меморіальний музей поета

Збережи - » Поема «Лиха Грузії» Гурамшвили . З'явився готовий твір.