Де можна найбільше повно знайти значення якогось слова або відомості про якусь історичну подію? Звичайно, в енциклопедії. Отож, поема И. Котляревского «Энеида» увійшла в історію української літератури як теперішня енциклопедія українознавства. Автор зобразив у ній типові українські характери, побут, реальні ситуації й колізії, породжені життям тодішнього суспільства. А головне - це той український дух, той бурлескний український гумор, які запрограмовані на вічне життя в пам’яті народної

Стародавніх троянцев і латинянинов И. Котляревский переодяг у жупани й шаровари українського козацтва XVIII сторіччя, у традиційні мундири чиновництва, у підрясники й ряси духівництва. Вони тепер ні з якої сторони не нагадують міфічних греко-римських героїв. Це теперішні українці, козаки, наділені гострим розумом і мовою, українською характером і психічним станом українським. Цікаво, що навіть події з античного життя розвертаються на Україні: згадуються українські села й міста (Полтава, Решетиловка, Опишня та інші). Це ще одне підтвердження того, що українських «троянцев» вітру носили не в Греції, а шляхами України. У добутку ми бачимо не тільки козаків. Перед нами начебто проходить ціла галерея панів-кріпосників, «що людям пільги не давали й ставили їх за скотов», чиновники різних рангів, «які по правді не судили й тільки грошики лупили й відбирали хабара», жваві купчики, «що на аршинец на подборний поганий продавали товар», попи «у золотих шапках», з їхнім лицемірством. Це - всі українська дійсність, страшна й жорстока, але реальна. А добродії із чиновниками здаються не людьми, а людськими п’явками, кровожерами, нещадними у своїх зазіханнях. От їхня мораль:

• Ти знаєш - дурень не бере:
• У нас хоч небагато хто тямущий,
• Уміє жити по правді сущої
• Це той, хоч із батька, то здере,
• А античні боги!

Це теперішня феодально-помещицкая верхівка тодішнього суспільства. Зевс і весь небесний «синкліт» дуже нагадують тодішні «високі сфери» - сенат, «святейший» синод, департаменти, міністерства - з їх пихатим «начальством». Тут - святенництво, грабіж, вимагання, хабарництво. Тут - паразитизм, кровожерливі примхи, повна зневага інтересів простих людей. Взяти хоча б «священні війни» - вони викликані нікчемними причинами, обумовлені самодурством «богів-володарів», а люди терплять неймовірні страждання:

• Війна в кривавих ризах тут.
• За нею рани, смерть, каліцтва
• Безбожность і бесчеловечье.
• Хвіст мантії неї несуть

Життя богів проходить у нескінченних банкетах. Можливо, вони їдять щось таке, про яке ми навіть і не чули? Немає. На столах повно страв… українських. Навіть посуд був національна:

• И все із глазурованих мисок
• И кубками пили сливянку,
• Мед, пиво, брагу…,
• Горілку просту й калганку.

На всіх банкетах вино й горілка ллються просто рікою. Зустрічаємо ми й гри, розваги, народні гуляння, які ще раз підтверджують, що події, описані Котляревским, відбуваються на Україні, а самі «троянци» - самі звичайні українці. Якщо взяти одяг, взуття, народні інструменти, танці, образотворче мистецтво, то знову й знову переконуєшся, що добуток Котляревского ближче до української енциклопедії, чим до твору Вергілія. Добуток «Энеида» И. Котляревского повертає нас до української дійсності XVIII сторіччя, зачаровує неповторним українським колоритом. Письменник невичерпний у мальовничих фарбах, широко застосовує українську народну мову. Тому викинути хоч один рядок - це викинути целую сторінку з енциклопедії українознавства, адже сам Котляревский у цій поемі, піднімаючи кращі національні традиції, затверджені історичним досвідом народу, призиває самовіддано любити Вітчизну, перейнятися життєдайним почуттям служіння їй