Для Флобера характерна також певна подвійність тематики. У виборі теми він постійно коливається між щоденністю й екзотикою. Екзотика в просторі й екзотика «у часі» - відхід у минуле - залучає Флобера із самого початку його творчої діяльності. Читаючи Феокрита, він зізнається: «У міру того як я заглиблююся в античний мир, мене усе більше наводнює безмірний сум, і я усе більше думаю про цій безповоротно збіглій епосі величної й чарівної краси, про цей трепетний світ, такому сяючому, барвистому, такому чистому, простому й різноманітному

Світі

Немов недостатньо нашого власного минулого - ми перебираємо минуле всього людства й насолоджуємося хтивою гіркотою. Зрештою, що робити, якщо жити можна тільки цим! Якщо тільки про це можна думати без жалості й презирства».

Ці рядки написані Флобером ще в 1847 році, але вони визначають його відношення до екзотики смолоскипів і тамбуринів, лупанарів і таверн на всьому нього творчому шляху

И одночасно із цим у Флобера існує інша, протилежна тенденція. Він переконаний, що сучасний художник повинен сказати нове слово в порівнянні з античними письменниками: не віддаватися безроздільно зображенню краси, а передати образ сучасності, який би неестетичної вона не здавалася. Флобер зітхає про прекрасні можливості античних художників, але вважає, що смішно виряджатися в них класичні одяги

«Якими художниками були б ми, - пише він, - якби читали й любили тільки прекрасне, дивилися тільки на прекрасне, якби який-небудь ангел-хоронитель, що пекется про чистоту нашого пера, із самого початку усував з нашого шляху всі дурні знайомства, якби ми не зустрічалися з дурнями й не читали газет! Грекам це було дано, вони мали пластичну форму, який ніщо вже не поверне; виряджатися на їхніх манер для нас божевілля. На півночі потрібні не хламиди, а хутряні шуби. Пояс Венери тріскотить на череві Санчо Панси. Замість ревного відтворення стародавніх крас треба витончити й придумати нове».

Тому в «Мадам Бовари» він хоче створити новий, не героїчний, а повсякденний епос - «описати звичайне життя, як пишуть історію або епопею». Але ми вже бачили, яке відраза викликає у Флобера опис звичайного життя буржуа: «Бовари служить для мене прекрасною вправою, але може викликати надалі пагубну реакцію, тому що вона вселить мені (як це ні нерозумно й ні слабко) найсильніша відраза до сюжетів, узятим з повсякденного середовища».

И дійсно, Флобера починає тягти до сюжетів протилежним: «Східна казка налітає на мене поривами, овіваючи неясним ароматом, від якого шириться моя душа». Він мріє про великий роман, «метафізичному, фантастичному й горлатому». Він навіть збирається продовжити традиції Ариосто й написати лицарський роман з елементами «жаху й сміливої поезії».

«Мене сушить тепер тяжіння до метаморфоз, пише він. - Мені хотілося б описати все, що я бачу, не так, як воно є насправді, а в перетвореному виді. Я не зміг би точно передати жодного реального факту, як би він не був прекрасний. Мені потрібно його ще більше розцвітити». Так у самому процесі роботи над «Бовари» у Флобера виникають задуми інших, зовсім протилежних по стилі добутків. «Як мені хочеться скоріше закінчити «Бовари»… - говорить він, - щоб вступити в нову фазу життя й зрадитися «Чистій Красі»! Мене знову захопила ідея. Баркаси я перетворюю у вітрильні судна, роздягаю минаючих повз матросів, щоб звернути їх у дикунів, що бродять нагишом по золотавих пляжах, думаю про Індію, про Китай, про свою східну казку (фрагменти якої приходять мені в голову). Мені потрібні гігантські епопеї».

В іншому місці ці мотиви звучать ще определеннее: «Мені хочеться написати дві-три більших епічних книжки, це повинні бути романи, грандіозні по обстановці, зі змістовною дією й багатими деталями, пишними й у той же час трагічними, книги-полотна, розмальовані від верху до низу!» По суті, це вже програма «Саламбо». І дійсно, незабаром після опублікування свого першого роману Флобер у листі до пані Пиці де Женетт просить не судити його по «Бовари» («тогоого, що я люблю, там ні») і обіцяє «через якийсь час дати щось більше піднесене й у більше чистому оточенні». Визначаючи річ по її основному колориті, Флобер говорив Гонкурам, що в «Мадам Бовари» він хотів передати «тон цвілі, характерний для існування мокриць», а у своєму новому карфагенском романі хоче, навпроти, створити «щось багряне».