З російської історії. Принцип поділу влади стає одним з епіцентрів рішення питання про демократичну облаштованість суспільства Російської держави. У цих умовах надзвичайно знати, у чому значимість його для сьогоднішньої Россі, як він реалізується й чому його збереження й реалізація - одна з найважливіших передумов просування Россі по шляху демократії

Нерідко в поясненні труднощів, з якими зіштовхуються реформи в Росії, приводяться посилання на відсутність у країни демократичних традицій, особливості її історичного розвитку. На противагу цьому часом указують на те, що зачатки демократичної організації влади були відомі ще в Древній Русі. Зокрема, договори, які полягали окремими містами із князівськими дружинами, як би містили в собі елементи поділу влади. Можливо, такі прояви обмежень князівської влади дійсно мали місце. Їм можна знайти підтвердження й у старожитніх літописах, і в деяких інших джерелах. На жаль, ці починання не одержали наступного розвитку. Князівська міжусобиця й ворожнеча не сприяли до яким би те не було устремлінням до демократичного правління. У ще більшій мері не залишало для цього можливостей татаро-монгольське ярмо. Об’єднання російських земель і наступного створення централізованої Російської держави відбувалося в умовах, що вимагали максимальної концентрації влади. Твердження російського самодержавства, навіть якщо воно й було необхідним історичним етапом, також виключило можливість поділу влад

У період смути й після її Росія могла піти по шляху конституційної монархії, але народ так утомився від постійно, що переміняються государів, що йому вже було однаково хто й на яких умовах візьме владу у свої руки

Зараз чимало авторів, які вважають, сто Олександр II, не загинь від рук народовольців, можливо даровал би країні конституційне правління. Можливо, а можливо й немає. Аж ніяк не став конституційним монархом і Микола I. Підписавши знаменитий указ “Об удосконалення державного порядку”, він дійсно даровал деякі волі. Він оголосив про створення Державної Думи, наділеної обмеженими законодавчими повноваженнями. Але надії, природно, не виправдалися. Не один закон не міг набути чинності без найвищого схвалення. Та й саме існування Думи залежало від царського розсуду або, точніше, сваволі

У лютому 1917 року монархія впала. 1 вересня 1917 року відбулося офіційне проголошення Росії республікою. Спеціальна комісія при юридичній нараді Тимчасового уряду початку підготовляти проект республіканської Конституції. Видимо, у ній уперше міг знайти відбиття принцип поділу влади. Але в 1917 році до влади прийшли більшовики, і всі плани тимчасового уряду звалилися

II Всеросійський з’їзд Рад, проголосивши в ніч із 7 на 8 листопада 1917 року перехід всієї повноти влади на всій території колишньої Російської імперії в руки Світел, поклав початок існуванню тоталітарної держави

Поділ влади був оголошений інструментом завоювання й здійснення влади буржуазією. Концепція поділу влади, як вираження інтересів буржуазії, марксизмом відкидалося

Документи, підписаний 8 грудня 1991 р. У Біловезькій пущі трьома державами із чотирьох, що заснували в 1922 році СРСР, поклали кінець його існуванню, як державі

На відміну від інших колишніх союзних республік Росія не видавала спеціальний акт об проголошення незалежності. Якоюсь мірою крапкою відліку можна вважати Декларацію про державний суверенітет, що була схвалена російським парламентом 12 червня 1990 р. Уже на I З’їзді народних депутатів РФ була визнана необхідність розробки й прийняття нової Конституції республіки

Перший “офіційний” проект Конституції був істотно переглянутий після спроби серпневого путчу. У жовтні 1991 р. був опублікований другий, а березні 1992 р. - третій проект Конституції. Кожний із цих проектів відбивав зміни, що відбувалися в суспільно-політичному житті країни, нові підходи й нові бачення того, як повинні бути влаштовані суспільство й держава Вроссии.

Розгорнулася боротьба між захисниками різних варіантів проектів, підтриманими різними державними структурами. Наростала конфронтація між виконавчою владою й парламентом. Кожний з інститутів прагнув до законодавчого закріплення свого домінуючого положення, а це неминуче повинне було позначитися й на змісті основного закону

24 червня 1993 року “Російська газета” публікує відразу два нових офіційних проекти. Один був внесений президентом РФ, іншої - групою народних депутатів. З метою підготовки єдиного погодженого проекту основного закону Президент скликав Конституційну нараду

Схвалений Конституційною нарадою проект Конституції був відразу ж без обговорення відкинуть Верховною Радою. Створилася тупикова ситуація, тому що в країні був відсутній конституційно оформлений механізм дозволу конфлікту між основними галузями влади

Після припинення діяльності парламенту була знову скликана Конституційна нарада, що внесло корективи в раніше підготовлений проект. Вони стосувалися в основному двох головних моментів: уточнення принципів побудови РФ і реалізації принципу поділу влад

Остаточний проект нової Конституції Російської Федерації був винесений на всенародне обговорення й референдум, що відбувся 12 грудня 1993 року, і був схвалений 58,4% голосовавших.

Остаточний проект Конституції Російської Федерації, представлений на референдум, у частини, що стосується поділи влади, особливих нововведень не містить. Принцип викладений у ст. 10 досить лаконічно, чітко і ясно визначає його структуру. Його продовженням і розвитком служить ст. 11, що складається із трьох частин. Частина перша підтверджує, які саме органи здійснюють державну владу: Президент, парламент, Уряд і суди. Частина друга ставиться до ведення суб’єктів Федерації утворення їхніх органів державної влади. Нарешті, третя частина встановлює, що розмежування предметів ведення й повноважень між органами державної влади РФ і органами державної влади суб’єктів Російської Феддерации здійснюється на основі Конституції, федеративних і інших договорів про розмежування предметів ведення повноважень

До сказаного варто додати, що Конституція визнає й гарантує місцеве самоврядування в межах його повноважень. Одночасно вони уточнюють, що його органи не входять у систему органів державної влади (ст. 12). Із цього можна зробити висновок: принципи, покладені в основу побудови й діяльності органів державної влади, не можуть автоматично поширюватися на сферу місцевого самоврядування

Конституція РФ. Відповідно до діючої Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Російській Федерації є її багатонаціональний народ. Захоплення влади ким би те не було протиправно. Влада може осуществлятся народом або безпосередньо, вищим вираженням чого служать референдум і вільні вибори, або за посередництвом оганов державної влади й самоврядування (ст. 3). Органами здійснення державної влади на загальфедеральному рівні виступають Президент РФ, Федеральні Збори, Уряд Російської Федерації, суди РФ.

Органи державної влади РФ будують свою діяльність на принципах, состовляющих основи конституційного ладу Росія. Захист прав і воль людини - обязанноять держави. Для виключення протиправної узурпації влади й попрання прав і воль, установлюється принцип поділу влад

У Російській Федерації носієм законодавчої влади й представительнам органом є Федеральне собранние. Виконавчою владою наділений Уряд РФ . Правосуддя здійснюють суди, а судова влада реалізується за допомогою конституційного, цивільного, адміністративного й карного судочинства. Начебто б всі галузі влади мають своїх представників, і Президент Росії виявляється як би поза рамками механізму поділу влади. У дійсності це не так.

ПРЕЗИДЕНТ. Президент Російської Федерації, будучи главою держави, є верховним представником Російської Федерації й усередині країни, і в міжнародному житті. На нього покладені виконання завдань, пов’язаних з гарантією здійснення Конституції, прав і воль, охороною суверинетета, незалежності й цілісності держави. У цих умовах він наділений необхідними повноваженнями й прерогативами

Pages: 1 2 3