Гроза - явище в природі що очищає й необхідне. Вона приносить із собою свіжість і прохолодь після розмори тельной жари, живлющу вологу після суши. Вона несе що очищає, оновлююча дія. Таким “ковтком све жего повітря”, новим поглядом на життя стала в літературі середини XIX століття п’єса А. Н. Островського “Гроза”. Велика російська ріка, самобутній народ, що живе на ній, дали авторові багатий творчий матеріал. Драма прозву чалу як трагічний голос часу, як лемент народної душі, що не бажає більше терпіти гніт і неволю

В “Гро зе” Островський вернувся до своєї улюбленої тематики, до зображення сімейно-побутового конфлікту в купі ческой середовищу. Але усвідомив він цей конфлікт у його внутрен ньому драматичному розвитку, довів до рішучої раз в’язання й тим самим уперше вийшов за межі комедій ного жанру. Життя Калинова й подібних йому міст Росії того часу Добролюбов назвав “темним царством”. Сонне, спокійне, розміряне існування. Більшу частину вро мени калиновцы проводять будинку, де за високими стінами й міцними замками неквапливо їдять, займаються каки ми-нибудь домашніми справами, сплять

“Спати лягають дуже рано, так що незвичній людині важко й витримати таку сонну ніч”. По святах жителі неквапливо, чинно прогулюються по бульварі, але “і те один вид роблять, що гуляють, а самі ходять туди вбрання показувати”. В обивателів Калинова немає прагнення до пізнання культу ры, науки, їх не цікавлять нові ідеї й думки. Люди марновірні, покірні, на їхню думку, “і Литва з неба впала”. Джерелами новин, слухів є мандрівниці, прочанки, “калики перехожие”.

“По немочі своєї” вони далеко не ходили, але “чути - багато чули”. Основою взаємин людей у Калинове є матеріальна залежність. Тут гроші вирішують усе. Ав тор підкреслює, що через наживу купці псують один одному торгівлю, постійно сваряться між собою, шкодять своїм учорашнім друзям: “Я вуж витрачуся, та і йому стане в копієчку”. Борис не насмілюється захистити себе від образ Дикого, тому що за заповітом він може одержати спадщину тільки за умови, якщо буде шанобливий до свого дядька. Характер Дикого - це нове й © Алл Соч. РУ 2005 значний прояв внутрішньої інертності й відсталості росіянці буржуазії

Дикої - сила. Влада його грошей в умовах маленького міста досягає вже таких меж, що він дозволяє собі “порвати по плечу самого городничего”. У списку діючих осіб “Грози” Савел Прокофьевич Дикої названий “значною особою в місті”. Така ж і Марфа Ігнатіївна Кабанова.

Хазяї життя, володарі й власники. На їхньому прикладі показана влада грошей, що досягла небачених розмірів. Однак Дикої - один із самих багатих людей Калинова - сам опускається до прямого шахрайства: “Недоплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються, так воно мені й добре!

” Лайка, лайка по будь-якому приводі - це не тільки звичне звертання з людьми, це його натура, його характер, навіть більш того - зміст життя. Самодурство Дикого не знає границь. Він не дає спокійно жити своїм домашнім. Коли хазяїн був не в дусі, “усе ховалися по горищах і прикоміркам”. Однак у типово самодурской логіці його є один цікавий момент: затятий ругатель буває сам не рад своєму характеру: “Друг ти мені, а прийди ти в мене просити - вилаю”.

Не чи правда, ми відчуваємо, що самодурство Дикого дає тріщину? Твердо стоїть на стражі патріархальних, домостроївських порядків старовини, ревно охороняє життя свого будинку від свіжого вітру змін Кабанова. На відміну від Дикого, вона ніколи не лається, у неї свої методи лякання: вона, “як ржа залізо”, точить своїх близьких, прикриваючись релігійними догмами й жалями про юпранной старовину

Вона ніколи не примириться із чоло-еческими слабостями, ніколи не піде на компроміс. Сабанова вся прикута до землі, всі її сили спрямовані на втримання, збирання, відстоювання укладу, вона - блю ститель окостенілої форми патріархального миру. Кабановой треба, щоб усе здавалися, усі виглядали відповідно її правилам. Життя вона сприймає як церемоніал, і їй страшно подумати, що її правила давно зжили себе

Любов, сыновнее й материнське почуття не існують у цьому будинку, вони витравлені, утоптані в бруд сваволею, святенництвом, злістю. Кабанихе спокою не дає те, що молодим довівся не за смаком її спосіб життя, що хочеться їм жити по-іншому. Дикої й Кабанова губительно діють на навколишніх, отруюючи їм життя, знищуючи в них світлі чув ства, роблячи їх своїми рабами. І в цьому - головна їхня провина. Тому серед діючих осіб немає нікого, хто не належав би до калиновскому миру

Молоде покоління “Грози” представляють Кудряш, Варвара, Борис, Тихін. На відміну від Катерины, всі вони стоять на позиції життєвих компромісів і ніякий дрп ми в цьому не бачать. Звичайно, їм важкий гніт старших, але вони навчилися обходити його, кожний у міру своїх характерів. Варвара крейди у своїх почуттях і запитах. Вона найбільш приспособившаяся із всіх

При всієї своїй але розвиненості знайшла для себе зручний спосіб життя; вона про ладает необхідний запас енергії й сили волі, щоб у своїй любові до Кудряшу обходити прямолінійні запре ти домостроївського миру. Тихін - незлобива й слабка людина, вона метається меж ДУ суворими вимогами матері й жалем до дружини. Він по-своєму любить Катерину, але зовсім не так, як требу ют норми ідеальної патріархальної моралі. Варвара з Кудряшом ведуть розгульне життя, Тихін добуває відпочинок зайвою склянкою горілки, але внеш її’ повага перед старшими вони дотримують. Із зовнішнього миру в п’єсі тільки Борис

Він не належить до калиновскому миру по народженню й вихованню, не схожий на інших жителів міста виглядом і манерами, але по тому, як він поводиться, він цілком калиновекий. За словами Добролюбова, Борис ставиться “більше до обстановки”, не порушуючи замкнутості калиновского миру. Але життя не стоїть на місці, самодури відчувають, що їхня влада обмежується. Добролюбов відзначає: “Всі, здається, як і раніше, всі добре: Дикої лає кого хоче…

Кабанова тримає в страху своїх дітей… невістку… А всі якось неспокійно, недобре ім. Крім них, не спросясь їх, виросло інше життя, з іншими початками, і вже посилає негарні бачення темній сваволі самодурства”.