У липні 1824 р. імператор звелів Пушкіну залишити Одесу та виїхати на нове місце заслання — до родового маєтку Михайлівського Псковської губернії. Почалося “північне заслання”.

Дворічне перебування в Михайлівському було тяжким випробуванням для поета: самотність, матеріальні труднощі, відсутність духовного спілкування — усе це могло перетворити життя в безперервне моральне знущання. Але Пушкін не скорився обставинам, він умів їх духовно долати — творчістю. Діяльність переноситься всередину душі. У Михайлівському Пушкін багато читав і писав, жив у атмосфері постійної творчої напруги.

У хвилини відпочинку Пушкін з великим задоволенням здійснює прогулянки до сусіднього маєтку Тригорське, де жили його друзі — велика і дружна родина ОсиповихВульф. Прихід Олександра Сергійовича — завжди очікувана щаслива подія! Відразу будинок оживав: лунали молоді голоси, весела музика, дівочий спів. Пушкін писав в альбомах сестер Вульф поетичні записки, читав свої твори, багато жартував. Йому було добре з цими людьми, які щиро любили і захоплювалися ним.

6.Повідомлення учня “Останні роки життя. Дуель і смерть”

Творчість Пушкіна в останні роки його життя позначена могутньою зрілістю таланту та надзвичайною різноманітністю: художня та історична проза — “Пиковая дама”, “Египетские ночи”, “Дубровский”, “Капитанская дочка”, “История Петра”; драматичні твори: “Русалка”, “Сцены из рьщарских времен”; поема “Медный всадник”; казки, лірика.

Проте останні роки життя Пушкіна, роки напруженої праці і високих задумів позначені ворожістю вищого світу, літературною самотністю, матеріальними труднощами. Наприкінці 1833 року Пушкіну було надано придворне звання камерюнкера, яке зазвичай давалося зовсім молодим людям. Пушкін прекрасно розумів принизливе значення цього імператорського жесту: імператор хотів, щоб дружина поета могла з’являтися на балах у його палаці.

Пушкіна розлютила така царська “милість”: “Я можу бути підданим, навіть рабом, але холопом і блазнем не буду і у царя небесного!”

Сім’я Пушкіна зростала. В 1835 році у нього уже було троє дітей. А в травні 1836 року народилася його остання дитина — донька Наталія. Витрати все збільшувалися, грошей не вистачало. Пушкін почав брати у борг, і це остаточно заплутало його матеріальні справи.

До всіх негараздів додалося ще одне: до Наталії Миколаївни почав відверто залицятися молодий француз Жорж Дантес. Чоловіка сумнівного походження, спритного авантюриста тепло зустрічали у петербурзьких вельмож, а його нахабна поведінка по відношенню до Наталії Миколаївни отримала мовчазну підтримку вищого світу: це була прекрасна нагода принизити Пушкіна, покарати його горду незалежність. Навкруги імені великого поета і його дружини поповзли брудні плітки.

Останньою краплею, яка переповнила чашу принижень, був отриманий Пушкіним анонімний лист, у якому дружина Пушкіна підло звинувачувалась у зраді. Олександр Сергійович повинен був стати на захист своєї честі і честі Наталії Миколаївни.

27 січня 1837 року. Короткий день добігав свого кінця, коли Пушкін та його секундант, ліцейський друг К.Данзас, вирушили на Чорну річку, де була призначена дуель.

Пушкін і Дантес стали на вузькій засніжненій стежині за двадцять кроків один від одного. Секунданти дали знак, і вони почали сходитись. Дантес вистрілив першим. Пушкін упав…

Він жив ще два дні. Лікарі не давали жодної надії на одужання: рана була смертельною.

Декламатор читає уривки із вірша М.Лєрмонтова “Смерть поета”.

IV.Заключне слово вчителя. Перегортаючи останні сторінки життя поета, хочеться знову звернутися до книги Ю.Лотмана “Олександр Сергійович Пушкін”.

Учитель зачитує уривок із книги (стор. 248, 249 в кн.: Лотман Ю.М. Александр Сергеевич Пушкин. — Л.: Просвещение, 1981).

“Пушкин знал, что он не камерюнкер и не некрасивий муж известной красавицы, — он первый Поет России, и имя его принадлежит истории. Рана — а потом и смерть — Пушкина визвала в Петербурге волнение, которого еще не знала столица. Один из современников вспоминал, что “стену в квартире Пушкина выломали для посетителей”. У гроба Пушкина побивало неслыханное число людей. Даже друзья, хорошо знавшие Пушкина с детства, вдруг почувствовали, что Пушкин в какоето мгновение, преображенный смертью, превратился’в бронзовий памятник слави РОССИИ…

Перепуганные жандармы суетились, стремясь не допустить стихийного изьявления народних почестей телу поета. Во время выноса тела из церкви явились жандарми, ПОЛИЦИЯ, шпионы. Тело поета по личному приказу царя тайком било перевезено в Святые Гори под Псковом, где предано земле безо всяких почестей.

Но Пушкину зто было уже все равно: для него началась новая жизнь — жизнь в бессмертии русской культури”.

Pages: 1 2