Всесвітньо відомий російський композитор П. Чайковський відзначав: «Бувають щасливо обдаровані натури і так само бувають обдаровані народи. Такий народ-музикант - це українці». Гортаючи сторінки історії, бачимо, що саме у поетичних рядках пісень український народ зберігся як нація з викінченою культурою, милозвучною мовою, багатими традиціями та звичаями. А зібрати воєдино, висвітлити багатство душі народної, затаврувати ганебне, Що є в суспільстві, покликані були «обдаровані натури», майстри пера. Саме такою людиною, яка намагалася розкрити своєрідність, пісенність народу, і був видатний український письменник, автор славнозвісної «оперы малороссийской» «Наталка Полтавка» Іван Петрович Котляревський, геній якого виріс на глибокому знанні народних традицій.

У сюжетну тканину п’єси автор увів двадцять два пісенні номери - переважно арії, кілька дуетів, тріо, фінальний хор - і зробив це так майстерно, що пісні стали не тільки зовнішньою оздобою, а й зробили твір високохудожнім, національно самобутнім, народним, реалістичним.

Створюючи п’єсу, письменник використав сюжети кращих зразків народної творчості, що так правдиво і яскраво передавала трагедію нещасної дівчини, яку примушували обставини вийти заміж за нелюба.

Наталка виконує пісні «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії», «Ой мати, мати! Серце не вважає», виливаючи сум і тугу, що огортають любляче серце.

А чи може зрозуміти почуття простої селянської дівчини багатий возний Тетерваковський, принципи якого в словах:

Всякий, хто вище, той нижчого гне,-

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Кориться, гнеться пред ним, як дуга!

Мабуть ні, тому що не здатний він збагнути глибину душі дів чини. Цей персонаж сповідує свою «філософію», виправдовуючи соціальну нерівність, несправедливість, брехню та хижацтво у переробленому вірші Г.С. Сковороди «Всякому городу нрав і права».

Наталка змушена була подати рушники нелюбу заради спокою матері, яка вболівала за долю дочки, бажала щасливого забезпеченого життя. З глибоким схвильованим почуттям Терпилиха виконує пісню «Чи я тобі, дочко, не добра желаю».

І.П. Котляревський з особливою симпатією змалював образи бурлаків-наймитів Петра і Миколи. Обидва вони були сиротами, але не корилися лихій долі, зберегли життєрадісність. Саме ці герої твору виконують пісні патріотичного звучання: «Гомін, гомін, гомін по діброві», «Ворскло, річка невеличка», «Та йшов козак з Дону додому», що підкреслюють їхню любов до рідного краю.

Отже, народність твору полягає насамперед у показі автором духовної вищості представників простого народу, щирих, працелюбних, чесних. А основним джерелом змалювання образів були народні пісні, що виграють у творі веселковими барвами, бентежать душу, лунргт у мить особливого’психологічного напруження.

Ліричність обробки письменником пісень «Сонце низенько, вечір близенько», «Вітер віє горою, любивсь Петро зо мною», «Дід рудий, баба руда» тонко передає дух народної творчості.

Зі своїми чарівними піснями п’єса «Наталка Полтавка» пішла по всій Україні. Цей твір здобув популярність серед народу. Пізніше популяризації п’єси в Україні сприяла чудова музика М. Лисенка, створена на основі народних мелодій. А майстерне виконання партій О. Петрусенко, І. Козловським, 3. Гайдай та іншими майстрами сцени знову й знову підкреслювало незаперечну істину: народ наш «щасливо обдарований».

Невмирущість твору І. Котляревського зумовлена яскравістю, народністю, реалізмом пісень, що не дають погаснути вогнищу обдарованості української нації.

Українська пісня вже давно перелетіла кордони країни і є її славою й окрасою. В усі часи пісня в Україні була органічною часткою людського життя, невичерпним джерелом наснаги.

Звернувся до криниці української духовності й І.П. Котляревський у своїй п’єсі «Наталка Полтавка».

У піснях Наталки, головної героїні твору, розкриваються її душа, горда вдача, історія відданого кохання. Відкриває дію пісня «Віють вітри, віють буйні», в якій бринить сум за втраченим коханим: «До кого я пригорнуся, і хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить».

Пісня у п’єсі - це не тільки її окраса, а, насамперед, засіб передачі характерів героїв. Так, слухаючи пісні возного, ми одразу ж можемо дати йому характеристику. Це закоханий у бідну дівчину сільський чиновник, якому не вистачає гідності, моральної культури й розуму, щоб зрозуміти комедійність свого становища, хоч і висловлює він свої почуття «ученою» мовою.

На противагу йому Наталка характеризує себе простими і точними словами:

Ой я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

її портрет доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії, і славну Полтаву», з якої зрозуміло, що дівчина бідна, роботяща, «чесного роду».

Звучать у піснях п’єси й соціальні мотиви. Найвиразніше вони проявляються у пісні «Всякому городу нрав і права», де показано несправедливість у суспільстві. Возний переконує, що «хто ж єсть

на світі, щоб був без гріхів». Цю тематику продовжує пісня «Ой доля людськая - доля єсть сліпая!», що виконується возним і виборним, і в якій сказано про служіння долі людям злим, негідним. Роль пісень у п’єсі І.П. Котляревського «Наталка Полтавка» неоціненна, бо вони передають почуття і настрої, життєві позиції їх виконавців, розкривають щиру, волелюбну душу українців. їх краса та мелодійність зачаровують читачів п’єси, ще раз доводячи відому істину, що пісня народу - це його душа, а душа є вічною.

Безсмертна, вічно юна пісня Наталки! Вийшла ти із земної, білостінної Полтави більше століття тому, але й досі ходиш од хати до хати. Тобі завжди відчинені двері. Скрізь тебе зустрічають то ласкавим усміхом, то закоханим поглядом, то чистими сльозами. Давні, але вічно молоді пісні знають в Україні.

П’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка» виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалася доля української культури, її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.

Відомо, що національний характер є складовою природного розвитку людини й суспільства, не мислиться без діалектичних зв’язків з найрізноманітнішими сферами народного буття. Генотип українця сформований на народній основі, він виражає його внутрішній зміст, духовний та інтелектуальний потенціал.

Народнопісенне світосприйняття є виявом талановитості нашого народу, своєрідності характеру української людини, наділеної великою духовною красою і силою слова.

Якщо прослідкуємо функціонування пісень у п’єсі «Наталка Полтавка», то прийдемо до висновку, що в них розкривається національний характер персонажів. Так, головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня «Ой я дівчина Полтавка», - це ліричний автопортрет героїні. Доповнює портрет пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка «небагата, проста», але чесного роду, не соромиться «прясти, шити і носити воду».

Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханого. Саме цей стан душі героїні яскраво передає пісня «Віють вітри, віють буйні». У героїні «болить серце, а сльози не ллються», бо «хто щасливим був часочок, по смерть не забуде». Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні «Ой мати, мати! Серце не вважає». Нею вона звертається до матері, що «лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити».

З початку XIX ст. долітають до нас Наталчині пісні, буйні і ніжні, зігрівають зворушливою вірністю наші серця. Яким же постає перед нами пісенний портрет Петра? Сирота без роду, Петро сумує, що немає в нього «ні хатинки, нема щастя, ані жінки». Бідний сирота багатий душею - своєю наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою нещасливу долю, він словами пісні «Та йшов козак з Дону», каже: «Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі». Широко, розлого виливається в пісні волелюбна душа героя, його козацька вдача.

Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його найрізноманітніших виявах - вірності, стражданні та самопожертві. У пісні «Сонце низенько» парубок всьому світові зізнається в своєму щирому й вірному коханні. Пісня передає не тільки настрій Петра, а й його прагнення скоріше побачитися з Наталкою.

Слова пісні «Гомін, гомін по діброві», яку виконує побратим Петра, Микола, що теж «без роду, без племені», свідчать про мандрівний, незалежний і безкорисливий характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками-чорноморцями «тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити».

Pages: 1 2

Збережи - » Пісня народу - це його душа (за п’єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка») . З'явився готовий твір.