У ту ніч Дублін надяг маску столичного міста. П’ятеро молодих людей повільно йшли по Стивенз-Грин * у легкій хмарі запашного диму. Вони голосно й весело бовтали, і їхні плащі вільно спускалися із плечей. Перехожі уступали їм дорогу. На розі Грэфтон-Стрит невеликого росту товстун підсаджував двох ошатно одягнених жінок в автомобіль, за кермом якого сидів інший товстун. Машина від’їхала, і товстун побачив компанію молодих людей

* Парк у центрі Дубліна

- Андре!

- Так це Фарли!

Пішов потік нескладних слів. Фарли був американець. Ніхто толком не знав, про що йде розмову. Більше всіх шуміли Виллона й Ривьер, але й інші були в сильному порушенні. Вони, все громко регочучи, влізли в автомобіль. Вони їхали повз юрбу, що тонула тепер у м’якому сутінку, під веселий передзвін дзвонів. Вони сіли в поїзд на станції Уэстленд-Роу й, як здалося Джимми, через кілька секунд уже виходили з Кингзтаунского вокзалу. Старий контролер поклонився Джимми:

- Прекрасна ніч, сер!

Була тиха літня ніч, гавань, немов затемнене дзеркало, лежала в їхніх ніг. Вони стали спускатися, взявшись під руки, хором затягши «Cadet Roussel» *, притупуючи при кожному «Але! Але! Hohe, vraiment!» **.

* «Кадет Руссель», французька полкова пісня XVIII в., автор невідомий

** «ПРО! ПРО! Ой-ої, справді!» (франц.).

На пристані вони сіли в човен і стали гребти до яхти американця. Там їх чекала вечеря, музика, карти. Виллона з почуттям сказав:

- Чудово!

У каюті яхти стояло піаніно. Виллона зіграв вальс для Фарли й Рив’єра; Фарли танцював за кавалера, а Ривьер - за даму. Потім - експромтом - кадриль, причому молоді люди видумували нові фігури. Скільки веселощі! Джимми із запопадливістю приймав у ньому участь; от це дійсно життя. Потім Фарли задихався й крикнув: «Стіп!» Лакей приніс легку вечерю, і молоді люди, для пристойності, селі за стіл. Але випили багато: сьогодення богемское. Вони пили за Ірландію, за Англію, за Францію, за Угорщину, за Сполучені Штати. Джимми сказав мовлення, довге мовлення, і Виллона повторював: «Правильно! Правильно!» - як тільки той робив паузу. Коли він скінчив, все долго аплодували. Гарна, мабуть, вийшла мовлення. Фарли ляснув його по спині й голосно розреготався. Весела компанія! Як добре з ними!

Карти! Карти! Стіл очистили. Виллона тихенько повернувся до піаніно й став імпровізувати. Інші грали кін за коном, відважно пускаючись на ризик. Вони пили за здоров’я дами бубон і за здоров’я дами треф. Джимми навіть пошкодував, що ніхто їх не чує: гостроти так і сипалися. Азарт усе розпалювався, і в хід пішли банкноти. Джимми точно не знав, хто виграє, але він знав, що він у програші. Втім, він сам був винуватий, часто плутався в картах, і його партнерам доводилося підраховувати за нього, скільки він повинен. Компанія була хоч куди, але скоріше б вони кінчали: ставало пізно. Хтось проголосив тост за яхту «Врода Ньюпорта», а потім ще хтось запропонував зіграти останній, розгінний

Піаніно змовкло; Виллона, імовірно, піднявся на палубу. Останній раз грали запекло. Вони зробили перепочинок перед самим кінцем і випили на щастя. Джимми розумів, що ріжуться Раут і Сегуэн. Скільки хвилювання! Джимми теж хвилювався: він-те програє, звичайно. Скільки на нього записано? Гравці коштуючи грали останні хабарі, бовтаючи й жестикулюючи. Виграв Раут. Каюта затряслася від дружного «ура», і карти зібрали в колоду. Потім вони стали розраховуватися. Фарли й Джимми програли більше всіх

Він знав, що ранком пошкодує про програш, але зараз радувався за інших, віддавшись темному заціпенінню, що потім виправдає його нерозсудливість. Облокотившись на стіл і упустивши голову на руки, він уважав удари пульсу. Двері каюти відчинилася, і на порозі, у смузі сірого світла, він побачив угорця

- Світанок, добродії!

Переклад з англійського за редакцією И. А. Кашкіна

Pages: 1 2