Оповідання “Після балу” -один з останніх творів Лева Миколайовича Толстого. Він оповідає про © Алл Соч. РУ 2005 драматичній події - покаранні солдата шпіцрутенами. Використовуючи відомий прийом “оповідання в оповіданні”, письменник домагається граничної вірогідності оповідання. Ми бачимо подію очами очевидця - Івана Васильовича

Він чесна й шляхетна людина. Іван Васильович згадує випадок із власного життя, коли він щиро й всією душею полюбив дівчину, але не зміг простити її батькові жорстокості й святенництва. - Любов? Любов з того дня піла на спад. Перед нами розкривається шляхетний і щирий характер

Іван Васильович молодий, щасливий, він прагне жити в злагоді з усім миром і насамперед із самим собою. Всі люди представляються йому тільки з гарної сторони. І коли він бачить лукавство полковника, те вражений, роздавлений. Іван Васильович уперше зіштовхується з таким віроломством. Тільки що полковник із приємною посмішкою танцював на балі, був увічливий і галантний, а серед солдатів, на плацу, Іван Васильович бачить щиру особу цієї людини: “…

він своєю сильною рукою в замшевій рукавичці бив по особі переляканого малорослого солдата за те, що він недостатньо сильно опустив свій ціпок на червону спину татарина…” Івана Васильовича обуревает сором, начебто він сам зробив щось непристойне. Він не береться судити полковника, а лише задає собі питання: “Очевидно, воно щось знає, чого я не знаю?” Моральна чистота героя, його совісність і органічне неприйняття зла роблять Івана Васильовича в очах читачів винятково чималою, чесною людиною

Йому довіряєш повністю. Починаєш дивитися на мир і оточуючих людей його очами. І те, що він не став кар’єристом, мздоимцем, а залишився чималою людиною,- найважливіше для Толстого й читачів. Невеликий по обсязі оповідання Л. Н. Толстого піднімає важливу моральну проблему. Це робота великого майстра, що зумів показати прекрасної людини, що навіть не підозрює, які скарбу таїть його душачи