Гелла - служниця Воланда, відьма-вампір. Шрам на її шиї нагадує про гетевской Гретхен, страченої за дітовбивство, що Фауст бачить під час Вальпургиевой ночі. Ім’я героїні викликає ряд асоціацій. У грецькій міфології Г. і Фрикс - діти богині хмар Нефелы; рятуючись від загибелі, вони летять у Колхіду на златорунном барані; Г. гине, упавши у води протоки, що у її честь названий Геллеспонтом (збрешемо. Дарданелли). У германській міфології Г. - втілення пекла й смерті. В Енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона (ст. «Чарівництво») вказується, що ім’ям Г. на острові Лесбос називали дівчин-вампірів. У романі Булгакова Г. цілує Варенуху, доставленого у квартиру № 50, перетворюючи тим самим його у вампіра. Під час сеансу чорної магії відіграє роль господарки «дамського магазина». У ніч після сеансу Г. намагається через вікно проникнути в кабінет до Римського, і того рятує лише лемент півня. При відвідуванні квартири № 50 буфетником Соковим Г. виступає як покоївка. Перед балом вона варить мазь і розтирає нею ногу Воланда. Після балу Бегемот, що демонструє «мистецтво» стрілянини з револьвера, ранить Г. у палець, і вона в люті накидається на нього. Надалі під диктування Бегемота Г. друкує на машинці довідку для Миколи Івановича, а потім разом з Азазелло й Бегемотом проводжає Майстра й Маргариту до машини.

Іван Бездомний (Понырев Іван Миколайович, Іван, Иванушка) - поет, потім професор Інституту історії й філософії. В образі персонажа істотно «казкове» початок (порівн.: Иванушка-Дурачок). Псевдонім «Бездомний» наслідує реальних псевдонімів літераторів 20-х рр.: Бєдний, Приблудний, Голодний і т.п.; можливі також алюзії на поета А. Безименського. На початку роману И. - відомий поет 23 років, що написав антирелігійну поему про Ісус Христі. На Патріарших ставках він слухає Берліоза, що пояснює його пропагандистські прорахунки. Разом з Берліозом И. розмовляє з Воландом, слухає оповідання про Пілата й Иешуа. Потім він стає свідком загибелі Берліоза, після чого робить безуспішну спробу наздогнати Воланда, що предсказали ця загибель. Герой перебуває в стані афекту, робить нелогічні вчинки.

Коли И. купається в ріці, його одяг викрадають, і він, одягнений лише в кальсони й рвану сорочку, до якої приколена паперова іконка, із запаленою свічею в руках є в письменницький ресторан. Героя приймають за божевільного й, незважаючи на його опір, доставляють у психіатричну лікарню Стравінського, де ставиться попередній діагноз «шизофренія» (також передвіщений Воландом). И. не в змозі письмово викласти все, що з ним відбулося; разом з тим він відчуває бажання довідатися продовження історії Пілата й Иешуа. Пізно ввечері до И. через балкон пробирається його сусід. Майстер. И. дає йому обіцянка ніколи більше не писати віршів і оповідає про те, що трапилося,, а Майстер розповідає свою історію. Заснувши на світанку, И. у сні бачить «продовження» оповідання Воланда - страта Иешуа. Він усе більше цікавиться історією Пілата й усе менше - навколишньою реальністю. Майстрові, що прилетів разом з Маргаритою попрощатися з ним, И. говорить: «Віршиків більше писати не буду.

Мене інше тепер цікавить». У фіналі И. з’являється професором-істориком; він одружений, однак щорічно в ніч весняної повні відчуває як би приступи «бездомности»: корячись беззвітному прагненню, він відвідує Патріарші ставки, а потім виявляється біля будинку, де ніколи жила Маргарита. Тут И. спостерігає за невідомим йому людиною - нижнім сусідом Маргарити Миколою Івановичем, також мучимым спогадами; персонажі з’являються своєрідними «двійниками» (порівн. подібність імен: Іван Миколайович - Микола Іванович). Вір-

нувшись додому, И. після уколу снотворного бачить у сні Пілата й Иешуа, а потім Майстра й Маргариту, що йдуть до місяця.

Иешуа Га-Ноцри, - «жебрак з Эн-Сарида», бродячий філософ, людина років двадцяти семи, син невідомих батьків. Образ героя полемічно співвіднесений з образом євангельського Ісуса: у системі булгаковського роману И. і Ісус співвідносяться як безперечна істина і її перекручений образ; у цьому змісті питання про реальне існування Ісуса, що звучить на початку роману, припускає неоднозначну відповідь. И. з’являється як персонаж оповідання Воланда, сну Івана Бездомного й роману Майстри. Арештованому И. інкримінується заклик до руйнування Ієрусалимського храму: цей наслідок буквального тлумачення його слів про те, що повинен звалитися «храм старої віри».

Під час допиту в Пілата И. затверджує, що всі люди добрі й че-

ловечество прийде в царство Істини, де стане не потрібна ніяка влада; ця заява витлумачується як зазіхання на владу кесаря. Зрозумівши, що Пілат страждає від жорстокої мігрені, И. або виліковує його вселянням, або пророкує швидке закінчення болю. Поводження И. неординарно; до того ж він володіє багатьма мовами. Внаслідок виявленої Пілатом слабості И. виявляється безневинною жертвою: його розпинають на хресті. «Учень» И. Левий Матвій веде хроніку подій і записує все сказане вчителем; однак сам И. свідчить, що запису ці зовсім спотворюють щирий зміст його слів; таким чином, створюється передумова до міфологізації реальної особистості И. У фіналі роману на прохання И., переданої через Левия Матвія, Воланд нагороджує Майстра й Маргариту спокоєм. Помилуваний Майстром Пілат знову зустрічається з Иешуа, і вони розмовляють, ідучи по місячній дорозі.

Коровьев (Фагот) - один з підручних Воланда. Картатий одяг зближає його із традиційним образом Арлекіна (мотив блазенства), а також викликає асоціації із чортом Івана Карамазова з роману Достоєвського. Характерна деталь вигляду К. - пенсне або монокль із тріснутим склом; порівн. також його «тріснутий голос», що нагадує деренчливий звук фагота (в італійській мові слово «фагот» має значення «телепень», «незграбний»). У той же час в образі персонажа підкреслений «зміїне» початок (довге гнучке тіло, що жахає свист, мотив «спокуси»), що почасти обумовлює друге ім’я - порівн. зовнішня подібність фагота зі змією. Основні ролі К. - «перекладач» і «секретар» при Воланде (у минулому - «регент»). На початку роману К. з’являється як галюцинація Берліоза; потім матеріалізується у вигляді гротескної фігури, указуючи тому «шлях до загибелі»; разом з Воландом і Бегемотом іде від погоні Івана Бездомного.

Після запровадження у квартирі № 50 є функцією пародійного спокусника (хабар кербудові Босому з наступним доносом, роздача червінців і безкоштовних дамських туалетів під час сеансу чорної магії) і одночасно - «срывателй масок», що відкриває щирий вигляд людей (інформація про Лиходееве, «викриття» Семпле-Ярова, пророкування долі Сокова). К. змушує службовців філії Видовищної комісії на кару за окозамилювання безперервно співати хором; комічно ридає перед Поплавским із приводу загибелі Берліоза. З появою Маргарити у квартирі № 50 ДО. зустрічає її у фрачному костюмі; він комічно пояснює принцип «п’ятого виміру» і вводить героїню в курс майбутні їй справи. Під час балу К. керує діями Маргарити й інформує її про гостей, що прибувають. У сцені вбивства Майгеля блюдо із чашею-черепом Берліоза виявляється в руках К., і він підставляє її під струмінь крові, після чого підносить чашу Воланду. У сцені після балу К. вертається до «блазнівського» образу, але потім допомагає Маргариті в спілкуванні із Фридой, доглядає за Майстром, спалює історію його хвороби й вручає героям їхні документи. Надалі К. разом з Бегемотом відвідує магазин Торгсина й ресторан Грибоєдова, причому й у тім, і іншому випадку справа закінчується пожежами. Приєднавшись до Воланду, К. разом з іншими виявляється на Воробйових горах, де, змагаючись із Бегемотом, видає жахаючий свист (асоціація із Солов’єм-Розбійником). Під час останнього польоту К. з’являється в образі «темно-фіолетового лицаря із мрачнейшим і ніколи не всміхненою особою»: за словами Воланда, він був покараний роллю блазня за свій каламбур про світло й тьму.

Pages: 1 2