Літературні джерела образа Ноздрева образи брехунів і хвальків у драматургії Я. Б.Княжніна, А. П.Сумарокова, И. И.Хемницера, И. А.Крилова, а також Загорецкий з комедії А. С.Грибоєдова «Горі від розуму», Глаздурин з роману Ф. В. Булгарина «Іван Вижигин». В образі Ноздрева розвинені риси гоголівських персонажів Ихарева й особливо Хлестакова.

Образ Ноздрева представляє тип «разбитного малого», гульвіси «невгамовної в’юнкості й жвавості характеру», «історичної людини», тому що Н. щораз попадає в історію: або його виводять із залу жандарми, або виштовхують свої ж приятелі, або він напивається в буфеті, або бреше, начебто тримав коня голубой або рожевої масті. Н. також охоч до жіновий статі, по його вираженню, не ладь «покористуватися щодо клубнички» (він завсідник провінційних театрів і шанувальник акторок, його дітей виховує «гарненька нянька»).

Головна пристрасть Ноздрева «напаскудити ближньому»: Ноздрев розпускав небилиці, розбудовував весілля, торговельну угоду, але як і раніше почитав себе приятелем того, кому напаскудив. Пристрасть Н. загальнолюдська, не залежить ні від чина, ні від ваги в суспільстві. По Гоголеві, подібно Н., гадит людина «зі шляхетною зовнішністю, із зіркою на груди» («И напаскудить так, як простий колезький реєстратор»). Прізвище Ноздрев метонімія носа (відбуваються абсурдне подвійне відділення: ніздрів від носа, носа - від тіла).

Ряд прислів’їв і приказок співвідноситься з образом і характером Н.: «сунути ніс не у свою справу», «цікавій Варварі ніс відірвали», «залишитися з носом», «тримати ніс за вітром» (порівн. у Гоголя: «Чуйний ніс його чув за кілька десятків верст, де був ярмарок із усякими з’їздами й балами…»). Портрет Н. також побудований на метонімії особи (бакенбарди) і погодиться з його метонимической прізвищем: «вертався додому він іноді з однієї тільки бакенбардой, і те досить рідкої. Але здорові й повні щоки його так добре були створені й уміщали в собі стільки рослинної сили, що бакенбарди незабаром виростали знову, ще навіть краще колишніх».

Речі навколо Ноздрева тотожні його хвалькуватій і азартній натурі. З одного боку, вони ілюструють хаотичність, безладність Н., з іншого боку - його гігантські претензії й пристрасть до перебільшень. У будинку Н. усе заляпано фарбою: мужиків білять стіни. Ноздрев показує Чичикову й Мижуеву стайню, де стійла в основному порожні; ставок, де раніше, за словами Н., «водилася риба такої величини, що два чоловіки із працею витягали штуку»; псарню з густопсовими й чистопсовими, «наводившими здивування міцністю чорних мясов»; поле, де Н. ловив заєц-русака за задні ноги. Кабінет Н. відбиває його войовничий дух: замість книг по стінах висять шаблі, рушниці, турецькі кинджали, на одному йз яких помилково був вирізано: «Майстер Савелій Сибіряков» (алогізм Гоголя підкреслює абсурдність брехні Н.).

Шарманка Ноздрева грає войовничу пісню «Мальбруг у похід поїхав». Метонимический принцип в образі Н. послідовно проводиться Гоголем: дудка в шарманці Н. зовсім точно повторює сутність хазяїна, його безглузда-задерикувата вдача: «Уже Ноздрев давно перестав вертіти, але в шарманці була одна дудка дуже жвава, що ніяк не хотіла вгомонитися, і довго ще потім свистіла вона одна». Навіть блохи в будинку Н., всю ніч що кусали Чичикова, як і Н., «прежваві комахи».

Енергійний, діяльний дух Н., на противагу ледарства Манилова, проте позбавлений внутрішнього змісту, абсурдний і в остаточному підсумку так само мертвий. Н. міняє все, що завгодно: рушниці, собак, коней, шарманку - не заради вигоди, а заради самого процесу. Чотири дні, не виходячи з будинку, Н. підбирає краплену колоду, «на яку можна було б понадіятися, як на вірного друга». Н.- шулер, він підпоює Чичикова мадерою й рябиновкой із заходом сивухи, щоб обіграти в карти. Граючи із Чичиковим у шашки, Н. ухитряется обшлагом рукава халата просунути шашки вдамки.

Якщо Манилов піклується про «делікатні» деталях, Собакевич - про ціле, те Н. зневажає тим і іншим. Їжа в Н. виражає його відчайдушний дух: «дещо й пригоріло, дещо й зовсім не зварилося. Видно, що кухар керувався більше якимось вдохновеньем і клав перше, що попадалося під руку перець … капусту, пичкал молоко, шинку, горох - словом, катай-валяй, було б гаряче, а смак який-небудь, вірно, вийде».

Ноздрев імпульсивний і гневлив. У п’яному виді Ноздрев січе різками поміщика Максимова, збирається за допомогою дужих слуг побити Чичикова. Ноздрев здатний одночасно хвалити й лаяти, не соромлячись у вираженнях: «Голову ставлю, що брешеш!», «… адже ти великий шахрай < …> Коли б я був твоїм начальником, я б тебе повісив на першому дереві» (про Чичикове); «…це просто жидомор» (про Собакевиче). Н.- ініціатор скандалу навколо «мертвих душ», він першим видав таємницю Чичикова на балі в губернатора, після чого «посередині котильона він сіл на підлогу й став вистачати за підлоги танцюючих». Ноздрев у розмові із чиновниками підтвердив, начебто Чичиков - шпигун, ще в школі був фіскалом, що він друкує фальшиві асигнації й що до його будинку на ніч поставили варту, але Чичиков за одну ніч всі асигнації перемінив на теперішні, що він, Н., допомагав Чичикову викрасти губернаторську дочку та ін.