Як тільки події 1814 р. повернули Фердинанда VII на його престол, як весь Пиренейский півострів знову поринув у морок, ще більш глибокий, чим у часи правління міністра Годоя. З відновленням інквізиції й клерикального режиму - усе, що було темного, мерзенних і вбивчого при старих порядках, виступає знову на сцену у всеозброєнні влади. Драматичне мистецтво падає, печатка задихається під вагою цензури, журнали або припинені, або заборонені, усяке вільне слово, усяка живаючи, твереза думка вважаються рівносильними зраді, публіці знову підносять одні тільки духовні книги, так житія святих. Здавалося, що іскра, що спалахнула на мить в 1808 році, згасла, не залишивши про себе ні найменшого сліду

Нові філософські тенденції XVIII століття знайшли був притулок за стінами університетів, особливо Саламанкского, де після довгого й завзятого збереження старих традицій, почулася нарешті найбільша потреба в оновлюючому дусі наших енциклопедистів. От чому в 1807 році, при складанні загальної навчальної програми міністром Кавальеро, саме саламанкские професори своїм енергійним протестом домоглися деяких поступок на користь освіти

Конституція 1812 року встановила в принципі саму широку організацію іспанських університетів але, на жаль, y кадикских лібералів не було, ні часу, ні засобів здійснити цю важливу реформу, їм не вдалося застосувати на практиці навіть загальної програми 1807 року й університети так і залишилися при своєму колишнім відособленому рутинному житті

Фердинанд VII радий був знайти такий порядок речей, що надовго забезпечував неуцтво в країні, він, звичайно, не думав уводити конкурсний початок при обранні професорів, проектоване програмою 1807 року, або взагалі сприяти поліпшенню навчальної справи. У продовження шести років, що випливали за поверненням з Валансе, не було видано жодного, навіть найнікчемнішого посібника університетам, хоча, внаслідок руйнівної війни й загального об’єднання націй, вони сильно потребували урядової підтримки. Мало того, безперервне систематичне гоніння видалило з багатьох кафедр найбільш талановитих людей, і саламанкский університет за те, що мав зухвалість виступити із заявою на користь конституції, разом втратився дванадцяти своїх кращих професорів, замінених потім креатурами духівництва й папського двору. Таким чином, один з найбільш впливових навчальних центрів Пиренейского півострова втратив усяке значення для іспанської молоді

И дійсно, чого можна було очікувати від просвітителів юнацтва, яким прямо ставилося в обов’язок не давати простору його розуму, знищувати всяку самодіяльність у своїх учнях і прагнути до того, щоб одна сліпа віра в межах, установлених споконвічними забобонами, наповнювала все їхнє існування?

Зрозуміло, що за таких умов на університетський диплом стали дивитися, як на просту формальність, необхідну для одержання тої або іншої посади; отут не стільки важливо було дійсне знання, скільки справне відвідування лекцій. Втім, навіть і це не представляло безумовної необхідності, тому що для доказу своєчасної явки в університет було потрібно тільки посвідчення самих же студентів; a хіба важко було кожному з них знайти між своїми друзями й товаришами певне правилами число свідків? При такій постановці навчальної справи, юнацтво по більшій частині залишалося без усякого утворення, і вищі державні посади - судові, адміністративні, церковні, - заміщалися або недоучками, або круглими невігласами, вся заслуга яких складалася в зовнішнім благочесті так відданості королеві

У цей похмурий період щирі друзі науки й літератури перебували не в університетському середовищі: так, ми бачимо, що в 1817 році кафедра математики ставиться на конкурс комерційною палатою Більбао, і цю кафедру три роки підряд займає колишній член севильской академії, Альберто Аркуша, вигнаний звідти за французький дух своїх переконань, але потім, як професор і критика, що грала більшу роль у відродженні своєї батьківщини

У Мадриді кілька молодих людей, у тому числі Хиль-І-Сарате, майбутній реформатор іспанських університетів, склали було невеликий кружок з метою взаємного обміну працями на поприще науки й літератури. Але темна поліцейська влада негайно ж втрутилася й зруйнувала цю безневинну асоціацію, тому що в ті часи їй усюди чудилися антиурядові змови й замахи, навіть у прості фізичні досвідах

Взагалі переслідування й гоніння були тоді в повному ході: Мартинес де ля Роза укладена у в’язницю, Аргуеллес - у міцність на острові Майорке, Квинтана нудиться у вигнанні; всі вони шукають полегшення неволі й посилання в напруженій розумовій праці, але, роз’єднані зі своїми співгромадянами, уже не можуть захищати благих починань Кортесов. Поет Мелендес умирає на чужині; один тільки Гальяно чомусь залишений на волі й присвячує всю свою енергійну діяльність організації змов

У весь цей шестирічний період ( 1808-1814) іспанський театр перебуває в самому жалюгідному стані; у Мадриді його рятує від повного запустіння лише великий талант актора Майкеза, що зумів своєю артистичною грою підняти трагедію на небувалу доти висоту. Від чи надмірної строгості цензури, або від несталого ще коливання між зразками класичної школи й старий іспанської, тільки драматичний письменники цієї епохи не створюють нічого самостійного. Те вони обмежуються перекладами поганих французьких трагедій початку XIX століття, те незліченними переробками на різні лади Аларкона, Морето й Рохаса. Лише одному вдалося виділитися із загальної безбарвності, - це молодому поетові Анжело де Сааведра, хоча і його добутку не були ще в ту пору відбиті дійсною оригінальністю; перше з них, Атольфо, було заборонено цензурою, але дві інші трагедії Аллиатар і Лануза доставили йому популярність спочатку в Севільї, a потім і Вмадриде.

В 1820 році новий енергический поштовх на час звільнив іспанський народ від нестерпного гніта. Коли після подій 8-го й 9-го березня, король зважився дати клятву у вірності конституції 1812 р., нації наївно повірила йому й серйозно возмечтала, що їй удалося одним ударом завоювати собі волю із правильними конституційними установами

Печатка повинна була перша скористатися новим вільним рухом думки, тому що в цю важку мінуту їй стояло намітити загальний тон, ставши на чолі прогресивного ходу нації. Дійсно, вплив її виявлялося тим сильніше, чим менше вона зустрічала перешкод, і чим повніше був її внутрішній зміст, накопичене за час змушеного мовчання протягом попередніх шести літ

До честі іспанської печатки в цей момент пожвавлення треба сказати, що вона виступила з повним розумінням всієї важливості призначеної їй ролі й з перших же днів досягла висоти свого покликання. Між численними органами, що з’явилися за цей період, особливо виділяється Miscellanea (суміш), видавана Ксавье де Бургосом, людиною розумним, практичним, з добре розвиненим літературним смаком і з жагучим бажанням увести у свою батьківщину всі способи французької адміністрації, o якої, мимохідь сказати, він мав трохи перебільшене поняття. Величезний успіх цих летучих листків спонукав Бургоса перетворити своє видання у великий журнал El Imparcial, де, при гарячій участі таких співробітників, як Себастиан де Миньяно, він став проповідувати необхідність широкої освіти для своїх співвітчизників, що так далеко відстали від сучасного їм утвореного мира

Інші, не менш чудові люди пішли по його слідах, і сукупними силами Альберто Аркуш, ермосилльи, Миньяно, Галлего й інших створився поважний, об’ємистий збірник з 17 томів, виданий під заголовком El Censor. Правда, ми зустрічаємо тут велику кількість перекладних або компілятивних статей з тих французьких письменників, що з особливою енергією ратували в ту пору за ідеї Конта, Дюнуайе, Сейя й навіть Анри Сен-Симона - представника соціалістичного напрямку. Але відсутність оригінальності в цьому літературному збірнику анітрошки не благає його користі, особливо якщо взяти до уваги, що Пиренейский півострів більш, ніж усяка інша країна, мав потребу в елементарному роз’ясненні основних ідей XIX століття, у наполегливій популяризації їх. І як плідної могла б виявитися діяльність названих авторів, яке широке поширення одержала б ідея волі, якби вона тільки могла бути зрозуміла іспанським суспільством! Але, до нещастя, серед такого населення, як мадридське, що складалося з попів, куртизанов, чиновників так військових, важко було знайти адептів для навчання, пристосованого до людей, що живуть мирним промисловим життям

Число читачів виявлялося недостатнім для підтримки всіх періодичних видань, що народжувалися після революції 1820 року, і багато хто з них гинули, тільки-но встигши виникнути; інші ж, втрачаючи помалу всяке інше значення, ставали лише простою ареною для боротьби політичних страстей

Pages: 1 2