У сучасних умовах модернізації суспільства, позначених інтенсивними змінами в політичному, економічному й соціальному житті країни, відбуваються реформаційні процеси в освітній сфері. Реформування освітнього сектора характеризується теоретичним осмисленням його цілей, проблем, принципів. Утвердження гуманістичного характеру освіти і національного виховання, заснованого на вітчизняних культурно-історичних цінностях, вимагає нового прочитання і глибокого аналізу культурно-просвітницьких традицій, виходячи з позицій нового світосприйняття та сучасних педагогічних реалій. Отже, у межах реформування системи освіти принципового значення набуває вивчення кращих національних освітніх традицій та досягнень у сфері вітчизняного шкільництва, зокрема кооперативного, що збагатить історико-педагогічну науку та дозволить прогнозувати її майбутній розвиток.

Окремий внесок у дослідження проблеми зробили науковці Г. К. Гагієва, Н. А. Калініченко, О. Б. Ковальчук, В. М. Оржеховська, С. І. Ткачук, Л. В. Тютюник, О. І. Чарушина та ін. Проте ми можемо констатувати відсутність спеціального дослідження, присвяченого проблемі періодизації розвитку вітчизняного кооперативного шкільництва другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що зумовлює актуальність обраної нами теми. Відповідно МЕТОЮ Нашого дослідження є обґрунтування періодизації розвитку кооперативного шкільництва в Наддніпрянській Україні (ІІ половини ХІХ – початку ХХ ст.).

Для дослідження певного явища суспільного життя, що розвивалося протягом тривалого періоду принципово важливе значення має періодизація. Періодизація історико-педагогічного процесу являє собою спосіб його упорядкування, структурування, класифікації, осмислення. Періодизація є провідним засобом, що дозволяє наочно уявити довготривалий розвиток явища, процесу та ін. За А. Ю. Долгих вона є «діяльністю метаісторичною (історіософською), це прагнення поглянути на історію з боку і побачити в ній загальний сенс, виходячи з якого будуть осмисленими і окремі події» [1, С. 3–4]. Виходячи з мети нашого історико-педагогічного дослідження та враховуючи специфіку обраної нами проблеми періодизація розвитку українського кооперативного шкільництва (ІІ половина ХІХ – початок ХХ ст.) на нашу думку може будуватися під кутом зору двох основних проекцій. Перш за все вона повинна засновуватися на зміні етапів історії держави, які певним чином вплинули на еволюцію кооперативного шкільництва, тобто погляд «ззовні» та погляд «зсередини» – урахування якісних змін у самому явищі протягом певного періоду. Звичайно, ці підходи взаємопов’язані та взаємообумовлені. Інтеграція цих проекцій дозволяє визначити в розвитку кооперативного шкільництва у Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. три етапи:

– перший – 60-ті рр. ХІХ ст. – 1917 р. – період національного відродження, зародження українського кооперативного руху, акумуляції та поширення ідей кооперації в освітню сферу;

– другий – 1917–1923 рр. – теоретичне осмислення та становлення кооперативного шкільництва, продуктивні спроби використання потенціалу шкільної кооперації в практичній діяльності;

– третій – 1923 – початок 30-х рр. ХХ ст. – інтенсивний розвиток кооперативного шкільництва, широке теоретичне осмислення та законодавче регулювання діяльності шкільних кооперативів та поступове обмеження їхньої діяльності, спричинене суворою регламентацією та централізацією в навчально-виховному процесі аж до повного її згортання.

Отже, звернемося до детального аналізу указаних етапів розвитку кооперативного шкільництва в Наддніпрянській Україні.

Першим етапом розвитку українського кооперативного шкільництва постав період з 60-х рр. ХІХ ст. до 1917 р. У вказаний період ініціаторами та організаторами шкільної кооперації виступали представники громадськості, учителі та кооперативні діячі; така діяльність виступала галуззю культурно-просвітньої діяльності української кооперації.

У період масового розгортання народного кооперативного руху, коли число кооперативів та їхніх членів активно зростало, дедалі більшу увагу вони звертали на «народну темряву» та шляхи її подолання. На боротьбу із цією темрявою виступили кооперативні товариства (їхні організатори та освічені члени). Як відзначав Я. Юдич «Деякі теоретики кооператори вагаються навіть в питанні, як назвать ці товариства: чи економічними, чи культурними організаціями, так виразно одбилась культурна течія в діяльності цих товариств» [7, С. 18]. У 1919 р. на першому Всеукраїнському з’їзді з культурно-просвітньої діяльності кооперації та кооперативної освіти М. Хейсін, аналізуючи діяльність вітчизняної кооперації у цій сфері у попередні роки, у своїй доповіді «Принципи культурно-освітньої діяльності кооперативів» відзначав, що культурно-просвітня діяльність кооперації витікає з самої кооперації, а потреба кооперативного виховання й пропаганди нової кооперативної культури витікає з того, що кооперація – це нове господарство, новий побут, нова культура. Основними завданнями культурно-просвітньої діяльності він вважав: розвиток господарсько-кооперативної свідомості (пропаганда нових кооперативних принципів), розвиток кооперативної культури, задоволення духовних потреб членів. Але пропаганда певної ідеї, зауважував доповідач, потрапляючи на низьку культурність маси, вимагає й роботи загальнопросвітньої [5, Арк. 18–19].

Слід також наголосити на незаперечній ролі учительства у цій діяльності. Учитель, з одного боку, як освічена людина на селі, допомагав кооперативу в його діяльності (виступаючи подекуди його організатором або інструктором), з іншого, виступав ініціатором та організатором упровадження кооперації у шкільну практику, усвідомлюючи що «людину завжди починають виховувати змалечку і до того ж мало виховати одного індивідуума; щоб виховання прищепилося, – мусимо виховувати ціле коло людей, що оточують нашого індивідуума. Кращим знаряддям всякого виховання єсть школа» [2, С. 20].

Метою впровадження кооперації в школу виступали боротьба з «народною темрявою» як засіб економічного і культурного піднесення українського народу та виховання свідомих прихильників кооперативної ідеї. М. Туган-Барановський у праці «Соціальні основи кооперації» з цього приводу писав: «В кооперативі інтереси всіх є приблизними і всі в однаковій мірі зацікавлені у тому, щоб спільна справа процвітала… Кооперація виховує нову людину, що гармонійно поєднує у собі уміння відстоювати особисті інтереси з готовністю відмовлятися від них заради інтересу спільного», «В ній (в кооперації – І. Г.) панує не капітал, не річ, а людина, особистість. І для успіху кооперації потрібним є панування в душі людини не жаги до багатства, а почуття громадської солідарності, готовність жертвувати особистим інтересом заради інтересів суспільної групи Ось чому кооперативне господарство настійливо вимагає виховання відповідної людини» [6, С. 93–94]. Варто відзначити, що специфічні завдання кооперативного виховання, такі як формування навичок з ведення рахівництва, організації торгової справи, оформлення ділових паперів тощо сприяли поєднанню теоретичного навчання арифметики, письма, основ суспільствознавчих наук з практичною діяльністю, забезпечуючи тим самим міцне засвоєння знань і органічно впліталися у навчально-виховний процес школи. «Через викладання дітям початків кооперації, через заснування шкільного кооперативу, діти на практиці без всякої натуги ознайомлюються з одною з найбільш трудних і остогидлих дітям наук – з арифметикою. Поруч з тим в дитячій голові надзвичайно легко вкладається сила відомостей з поля економічних і суспільних наук, діти ознайомлюються з системою громадської організації» [4, С. 52].

Pages: 1 2 3