«Перевертиши» у казках Чуковського

У казці «Дерево^-дерево-чудо-дерево» дитина спочатку довідається, що на дереві повинні рости «листочки й квіточки», а потім уже 1ИДИТ незвичайне дерево, на якому ростуть «панчохи так черевики, немов яблука». Перевертиши «живуть» і в інших казках К. И. Чуковського, досить прочитати початок «Тараканища»:

Їхали ведмеді
На велосипеді
А за ними кіт
Задом наперед.
А за ним комарики
На повітряній кульці
А за ними раки
На кульгавому собаці…

До малих жанрів у творчості К. И. Чуковського ставляться також загадки, примовки

Загадки доконані за формою, вони легко запам’ятовуються, містять, як правило, цікавий пізнавальний матеріал. Наприклад:

Паровоз
Без коліс!
От так чудо-паровоз!
Не із чи розуму він зійшов -
Прямо по морю пішов!
Або:
Росте вона вниз головою,
Не влітку росте, а зимою.
Але сонце її припече
Заплаче вона й умре
Художні

Більше сорока років діти зачитуються казками К. И. Чуковського й секрет його казок закключается не тільки в багатстві змісту, у силі виховного впливу, але й у досконалості художньої форми цих добутків. К. И. Чуковський, говорячи про майстерність Н. А. Некрасова, відзначав його вміння живописати словом, робити поетичні образи рельєфними, зримими. Це, насамперед, відрізняє і його поезію для дітей. Діти «бачать» своїх героїв, «бачать» їхні вчинки, дії. Багато описів - це свого роду поетичні малюнки:

А слониха, вся тремтячи, Так і села на їжака
(«Тараканище».)
И от по горах, по долинах
Ведмедик крокує павичем,
И блищить у нього за спиною
Золотий-золотий,
Писаний,
Синій-синій
Павиний
Хвіст
(«Топтигин і Лисиця».)
Але от через Нила
Горила йде,
Горила йде, Крокодила веде
(«Бармалей».)

Створюючи казки, Чуковський був одночасно й своєрідним їхнім ілюстратором. Так, він радив до казки «Тараканище» дати 28 малюнків, до «Мойдодиру» - 53. К. И. Чуковський був глибоко переконаний у тім, що поет повинен мислити малюнками. Дія казок завжди динамічно, стрімко. Це досягається особливим компонуванням подій, відсутністю довгот. У розвитку сюжету експозиція, як правило, відсутній:

Їхали ведмеді
На велосипеді…
(«Тараканище».)
Ковдра втекла,
Полетіло простирадло…
(«Мойдодир».)
«Отчого ти плачеш, Дурний ти Ведмідь?»
«Як же мені, Ведмедеві, Не плакати, не ревіти?
Бєдний я, нещасний Сирота,
Я на світло народився Без хвоста!»
(«Топтигин і Лисиця».)

Часто послідовність оповідання порушується незвичайним поворотом у розвитку сюжету: їдуть ведмеді, комарики, раки - ніщо не передвіщає лиха

Раптом з підворіття
Страшний велетень,
Рудий і вусатий Та-ра-кан!
Тарган, Тарган, Тараканище!
Він ричить, і кричить,
И вусами ворушить:
«Перегодите, не поспішаєте, Я вас миттю проглочу!»

И дія починає відразу «набирати висоту», зростають драматизм, розжарення боротьби… Потім світла кінцівка: добро перемагає зло, радість, радість… Оскільки, як неодноразово підкреслював К. И. Чуковський, дитина любить рух, боротьбу, дію, природно, особливе значеннєве навантаження у віршованому рядку падає на дієслова. Саме дієслово «рухає» дія: