Так що продовження життя - це не тільки важливе для суспільства продовження найбільш активного, діяльного, богатого досвідом і вмінням віку людини, але й надання йому великої можливості оглянути історичний, культурний досвід людства, испробовать різні установки відносини до людей і до життя, знайти найбільш гуманн і ефективні, розвити свою унікальну особистість, для якої тим більше стане неприйнятним знищення, нарешті, можливо, і приступитися, як призивав Федоров, до вивчення минулого, наших предків, підготовці можливостей їхнього відродження й перетворення

Основне переконання Федорова в тім, що божественна воля діє через людину як розумно-вільна істота, через єдину соборну сукупність людини, і головне завдання людини при цьому - зробитися активним знаряддям волі “Бога батьків не мертвих, а живих”. Загальна праця по оволодінню стихійними, руйнівними силами, відновлення знищеного природою “у період її сліпоти”, самотворення й творче перетворення світобудови - це, переконує Федоров, вищий еволюційний, моральний борг усіх: і віруючих, і невіруючих. Тому Федорову властиво одночасний виклад однієї й тої ж ідеї й у системі естественнонаучной аргументації, зверненої до невіруючих, і відразу мовою й в образах, виразних релігійній свідомості. Прогностична думка Федорова шукає й конкретні шляхи відродження

Можна умовно говорити про те, що Федоров ставить завдання виявлення спадкоємного, генетичного коду всього людства як попередня умова відновлення минулих поколінь. Але звичайно, головне завдання - повернути відновленій людині його унікальна самосвідомість, без цього ми одержимо лише його фізичну копію, щось начебто “однояйцевого” близнюка. Що залишається від людини після смерті, чи дійсно його залишає якась безсмертна сутність, душа, “оптичний образ” або якесь “биопсиполе”, де ця сутність зберігається, у якому виді - от одне з тих незліченних питань, які має бути дозволити точному знанню, любовному почуттю синів людських. Тому що для провісника “спільної справи” безумовно одне: сама смерть, її причини, зміни, що відбуваються з людським організмом у процесі вмирання, і особливо посмертний стан повинні ввійти в коло вивчення й експерименту

Так з’ясовуються деякі можливі шляхи, що ведуть до поступового перетворення природи людини: це й створення долгоживущего покоління, і знаходження автотрофности, поступового самотворення, і регуляція природних, космічних сил і стихій, і загальне дослідження, гігантський досвід, спрямований на досягнення безсмертя

У справі перетворення природи миру й людини, може бути, самим важким стане відібрання в природи її головної зброї, її вищого виправдання, того механізму, яким вона забезпечує свій прогрес і який у силу цього оточила найбільшою привабливістю: половою розкол, відтворення людських особин шляхом полового народження. Отут і сама сласть для природної істоти, і корінь його неминучої погибелі для очищення місця плоду цієї пристрасті. Як писав В.С.Соловйов: “Саме собою ясно, що, поки людина розмножується як тварина, вона й умирає як тварина”.

И ще: “Перебувати в полової роздільності значить перебувати на шляху смерті”. Тут Соловйов слідом за Федоровим ставить завдання творчої метаморфози полової любові, завдання, може бути, найбільш дивовижну, але й істотну в далеких обріях еволюційних-еволюційної-активно^-еволюційного, ноосферного ідеалу

Соловйов розвивав ідеї християнського активизма, богочеловечества, тісного об’єднання божественної й людської енергій у справі рятування миру від законів “занепалого” матеріального єства й уведення його в еволюционно вищий, нетлінний, соборно-любовний тип буття, Царство Божие. Розвивав ці ідеї багато в чому паралельно Федорову, але значно більш метафізично, без конкретної проектики останнього

Людина має у своєму розпорядженні специфічну енергію величезної моці, що у цей час витрачається насамперед на відтворення його як природної істоти. Прагнення одухотворити, використовувати для творчих цілей еротичну енергію, силу любові не раз виникало в мрії й думки людей. “Любов, так само як і думка, у ноосфері буде перебувати в стані незмінного росту. Надлишок енергій, що збільшуються, любові перед всі зменшуваними потребами розмноження людей буде щодня ставати усе очевидніше. Це означає, що ця любов, у своїй до кінця олюдненій формі, має своєю метою виконувати функцію набагато більше широку, чим простий заклик до розмноження”.

Народження, підлоговий розкол, ерос, смерть зчеплені неподільно, і претензія на безсмертне життя вимагає своєї послідовної логіки. Завдання подолання сліпого полового народження, трансформації еротичної енергії Федоров увело в план преобразовательно-космічної практики, план побудови перетвореного порядку буття. Відродження - фундаментальний “антиприродний” акт, зворотний народженню. Темна, несвідома родотворная енергія повинна бути перетворена, сублімована у світлу, свідому творчу енергію, спрямовану на пізнання миру, його регуляцію, відтворення втраченого життя

Федоров неодноразово підкреслював, що він не просто заперечує плотську любов, що привело б до аннигиляции сили еротичної енергії. Він розрізняє негативну й позитивну цнотливість. Негативна цнотливість внутрішньо суперечливо; воно далеко не досить, це лише “боротьба оборонна”, що не дає теперішніх позитивних результатів, а при своїй абсолютизації приведе лише до самогубства людського роду. Негативному аскетизму Федоров протиставляє “творчий процес, відтворення свого організму, що заміняє харчування” (у Вернадського це автотрофность), негативній цнотливості - позитивне, котре вимагає дійсно повної мудрості, у змісті повного володіння самотужки й енергіями миру, що йдуть на відтворення померлих, перетворення і їх, і себе

У любові, підкреслює Соловйов, відбувається дійсне перенесення “центра особистого життя” в іншого, обоє люблячим заповнюють один одного своїми якостями, створюючи разом більше багату єдність; щира любов припускає обов’язкову рівність люблячих; нарешті, усім у любові відома ідеалізація предмета любові - живе й конкретне прозревание абсолютного змісту його особистості і її переконання. Ці якості любові зовсім не потрібні для простого розмноження, увічнення чреди все таких же природно обмежених, більш-менш поліпшених і погіршених істот. “Якщо дивитися… на фактичний результат любові, то повинне визнати неї за мрію, що тимчасово опановує нашою істотою й зникаючу, не прейдя ні в яку справу (тому що дітородіння не є власну справу любові)”. Існуючі якості любові з’являються як якісь задатки для відновлення в людині ідеального образа Божия, творення із двох істот якоїсь вищої єдності. “Здійснити ця єдність або створити щирої людини, як вільна єдність чоловіч і жіночого почав, що зберігають свою формальну відособленість, але преодолевших свою істотну ворожнечу й розпадання, це і є власне найближче завдання любові”.

Вище завдання любові Соловйов, як і Федоров, виводить до “спільної справи” боротьби зі смертю, увековечивания й перетворення вищої цінності - особистості, нарешті, до Справи повернення всіх свідомих і жертв, що почувають, природного порядку за увесь час його панування, тобто відродження всіх померлих. “Людина, що досягла вищої досконалості, не може прийняти такого невартого дарунка; якщо він не в змозі вирвати в смерті весь її видобуток, він краще відмовиться від безсмертя”. У Федорова завдання напрямку перекрученого порядку природи в неприродний, безсмертний тип буття ставиться як конкретна справа: перемога над часом здійснення принципу співіснування замість послідовності, знаходиться у відродженні; перемога над простором - шляхом досягнення “полноорганности”, здатності безмежного переміщення в просторі, “послідовного вездесущия”. Солов’їв виражається набагато більш мрячно: “Перемогти цю подвійну непроникність тіл і явищ, зробити зовнішнє реальне середовище згідну внутрішній всеєдності ідеї - от завдання світового процесу”.

“Дійсно врятуватися, тобто відродити й увічнити своє індивідуальне життя в щирій любові, одинична людина може тільки спільно або разом з усіма”, прагнучи до ідеалу доконаної всеєдності, де тріумфує та неподільність всіх і їх особистісна неслиянность, та рівноцінність частин і ціл, загального й одиничного, котра становить, по Федорову, проективний для людського суспільства ідеал Троичного божественного буття

Pages: 1 2