Вид одержимих черниць і длившееся майже весь день вигнання бісів вселили в ксьондза Сурина жах. Він був вражений до глибини душі. Сам досвідчений экзорцист, Сурин уперше зустрічався з подібною груповою одержимістю. Він воскресив у пам’яті мати Іоаннові, представив, як вона йде в сріблистому світлі хмурого вересневого дня, робко - і начебто осліплена - виступає на чолі зграйки черниць. Який чистої здавалася вона тоді, як прозорий був погляд її блакитних очей! Раптово він здригнувся від огиди, згадавши все, що відбувалося потім. Але одночасне серце простромив гострий біль при думці про страждання цього кволого тіла й цієї світлої душі. Чи міг він сподіватися на перемогу над Сатаною, над могутнім Сатаною?

IX

Всі спроби батька Сурина приборкати сили тьми ні до чого не привели. Його спосіб заспокоювати матір-ігуменю діяв безвідмовно, але на короткий строк. Біси, немов розлютовані перевагою батька Сурина, верталися із ще більшою злістю, мучили сестер і матір Іоаннові з подвоєною силою, змушуючи їх вимовляти мерзенні, блюзнірські мовлення й повідомляючи їхніми вустами про мнимі й неправдоподібних, але надзвичайно сумних подіях. Батько Сурин ледь не падав від утоми. Його молитви над матір’ю Иоанной тривали по нескольку годин, іноді цілий день. А вночі знову починалися дикі крики, біганина по коридорах, призивання ксьондза Гарнеца… Вона сміялася, реготала по будь-якому приводі, несла дурості, перекручувала слова й, як говорив батько Сурин, за одна така година втрачала більше, ніж здобувала за целую тиждень благочестивих міркувань. Нарешті ксьондз Сурин вирішив скасувати публічні экзорцизми й почати экзорцизми з ока на око

Батько Сурин намагався знайти шлях до душі матері Иоанни. Спочатку ксьондз Юзеф почував у ній опір і ворожість - вона закривала своє серце, не допускаючи до ув’язнених у ньому таємниць. Але опір це після спільних молитов зм’якшувалося, майже зникало. Через кілька днів таких молитов і бесід мати Іоанна раптом початку говорити про себе. Потік визнань лився легко, був багатий подробицями. Можливо, вона навіть занадто легко сповідалася, уже занадто складними були її оповідання. Бажаючи зацікавити його своїми переживаннями, вона перебільшувала, прикрашала, складала

Помітив він також, що справжньою пристрастю матері Иоанни було прагнення зацікавити всіх своєю особою, прагнення виділитися за всяку ціну. Тому вона й повторювала завзято, що біси терзають її сильней, чим всіх інших сестер. Розум підказував йому, що ці бесіди й аскетичні вправи (вони спільно піддавали себе бичуванню) на пустельному горищі настільки ж безглузді, як і публічні экзорцизми в костьолі, при скупченні народу. Через якийсь час Сурин припинив і цей вид экзорцизма й вирішив дати собі відпочинок

Чотири інших ксьондзи -экзорциста радувалися його невдачі. У тяжкі хвилини він звичайно звертався до ксьондза Бриму, що у вигнанні бісів не брав участь і досить тверезо дивився на всі монастирські справи. Уразив він ксьондза Юзефа й тим, що дав притулок у себе двох дітей страченого ксьондза Гарнеца, прижитих їм від однієї з куховарок. Брим філософськи вважав, що біс сидить у кожному - у комусь більше, у комусь менше, адже якщо зло існує, воно може бути більшим або меншим. Один любить грішити пивцем, а іншої - продає свою безсмертну душу

Батько Сурин негативно качнув головою: «Про ні, отче, немає! Коли сатана вселяється в людину, то заволодіває ним усім, стає його другою натурою. Так що я говорю «другий»? Першої! Стає цією людиною».

X

Від повного розпачу й сум’яття почуттів ксьондз Сурин вирішив піти до жили в Людини ребе (єврейському священикові) Ише. Він побачив нестарого ще людину з жовтувато-блідою особою й довгою бородою. Ребе іронічно розсміявся: «Стало бути, ваше преподобіє прийшли до бедному ребе запитати, що таке біси? Ви, пан ксьондз, не знаєте?.. Ви в сумніві? А може, це зовсім не біси? Може, справа тільки в тім, що там немає ангелів? Ангел покинув матір Іоаннові, і вона залишилася наодинці із собою. А може, це всього лише власна природа людини? »

• «Не засуджуй, не смійся, єврей!- запально викликнув ксьондз.- Знаю, тобі відомо більше, ніж мені. Але ти от сидиш тут, у цій темній кімнаті, сидиш над книгами, при свічах, тобі байдуже, що люди мучаються… Хіба ви не хочете боротися зі злим духом?»
• «Спершу скажи, ксьондз, що таке злий дух,- з іронічною усмішкою відповів ребе Ише,- і де він перебуває? Який він? Звідки узявся? Хто його створив? Бог? А якщо мир створив Сатана? Адже якщо мир створений Богом, чому в ньому стільки зла? І смерть, і хвороби, і війни!»
• Висловлені рабином думки не були для ксьондза нові: не раз і не два приходили йому на розум ті ж питання, але тепер, викладені так ясно й виразно, вони приводили його в розпач. Він нічого не міг відповісти на них ні собі, ні євреєві
• «Ця черниця твоя називає себе Иоанной від Ангелів,- із презирством мовив рабин,- а що вона знає про ангелів?» - «Їх посилає Бог,- помітив Сурин.- А диявола хіба не він посилає? Без волі Бога Сатана не заволодіє душею людини». Сидячи напроти ксьондза, нерухомий і безпристрасний, з восково-жовтою особою, рабин продовжив: «Ти ще не знаєш, яке це, коли демон, що перебував у тілі жінки, вселиться в тебе й буде тебе змінювати д всьому того, що ще недавно ти почитав огидним гріхом… і що тепер наповнює твоє серце несказанним блаженством. Ти хочеш довідатися про демона? Так дозволь йому ввійти у твою душу».

XI

Повернувшись у монастир і небагато підкріпившись, ксьондз Сурин відправився до матері Іоаннові. «Ні, ні,— повторював він про себе,— ні, Юзеф, не відступай, ти повинен пожертвувати собою». Він молив Бога про зцілення цієї жінки, він хотів зробити її святий. Увійшла мати Іоанна. Побачивши її очей безмірна радість осягнула батька Сурина. Напружено розсунуті віка ігумені відкривали очі, що поблискували, у яких читалися божевілля й очікування, аж ніяк не спокій. «Я спрагу твого порятунку»,- прошептав отецсурин. «Де воно, цей порятунок?»- запитала черниця. Вона глянула на нього поглядом істинно сатанинського, повним підступництва й презирства. Ніколи ще священик не почував так сильно, хто володіє душею матері Иоанни, ніколи так сильно не бажав вигнати його із цієї душі

• «Страшней усього те,- вимовила матір Іоанна,- що Сатана мені люб’язний. Мені приємна моя одержимість, я пишаюся, що саме мене осягла ця доля, і навіть випробовую радість тому, що біси мучать мене більше, ніж інших. Що буде із мною без них? Вернуться туга, злість, я знову стану дурною черницею, що не знає, чи вдостоїться вона вічного блаженства! Раз не можна стати святий, краще вуж бути проклятої».
• «Об дочку моя!»- простонал ксьондз Сурин. У цю мить він відчув, що в нього ввійшли чотири біси матері Иоанни. І одночасно власний його біс, що вкрився в глибинному завулку душі, вискочив зі схованки й з’єднався з ними. Страшний біль і сум’яття простромили його всього. З голосним лементом він ринувся з кімнати. На божевільний крик ксьондза збіглися всі мешканці монастиря, і всі побачили, як він, ударяючись головою про щабель, повільно сповзав по сходам

XII

Про те, що біси матері-ігумені вселилися в ксьондза Сурина, стало відомо всім. За ці дні він схуд, почорнів, не доторкався до їжі. З жахом досліджував він свою душу, майже не пам’ятаючи, що було з ним за ці кілька днів. Ставши перед батьком-провінціалом, що приїхав, щоб розібратися з ним, він дивився на своє духовне життя, як на сумовиті руїни. Від усього залишилися одні уламки - уламки чеснот, уламки молитов, чорні безодні замість думок. Незмінної була тільки дума про матір Іоаннові. Сурину веліли вернутися в полоцкий монастир. Він зізнався святим батькам, що біс або біси заволоділи ним повністю, стали його душею, їм самим і що він не хоче позбутися від них. Адже це були ті біси, які володіли її душею і її тілом!

XIII

Pages: 1 2