Тридцатисемилетний Маттис, з погляду навколишніх, недоумкуватий дурачок, живе на березі лісового озера зі своєю сорокалітньою сестрою Хеге. Останнім часом відносини між ними не ладяться. Утомлену від необхідності щодня думати про те, як прокормити себе й брата, з ранку до вечора зайняту в’язанням кофт (єдине джерело засобів), збиранням будинку, готуванням їжі, Хеге стали дратувати фантазії Маттиса, що відбуваються, як їй здається, від бездіяльності. У Маттиса що на розумі, те й мовою. От і сьогодні вони сидять на ґанку свого старого будиночка. Хеге, як завжди, в’яже, а Маттис мрійливо дивиться кудись у ліс. Раптом він радісно повідомляє сестрі про те, що бачить у неї сиві волосся - це так цікаво!

Хеге не змогла удержати нищівного погляду: іншої б подумав про те, звідки в неї ці сиві волосся!

Увечері з Маттисом відбувається чудо: він виявляється свідком того, як над їхнім будинком робить вечірню тягу вальдшнеп. Раніше такого не траплялося! Спостерігаючи за птахом, герой думає про те, що тепер-те все буде добре, важкий час нерозуміння між ним і сестрою скінчилося. Схвильований, Маттис уривається в кімнату Хеге, щоб поділитися своєю радістю, просить неї вийти на вулицю - подивитися на його вальдшнепа, але натрапляє на стіну нерозуміння

Уночі Маттис бачить прекрасний сон: він став гарним, сильним, мужнім хлопцем. Рукава із тріском лопаються від мускулів, коли він згинає руку. У голові його повно тих слів, які так люблять чути дівчини. Птаха кличуть його в ліс - і відтіля виходить до нього прекрасна дівчина, його дівчина, - вона народилася з вечірньої тяги. У сні герой стає власником трьох скарбів, до яких так прагне: розуму, сили, любові

Але наступає ранок, а разом з ним у життя Маттиса вторгається реальність: Хеге з її постійним бурчанням про те, що Маттису треба б піти на заробітки. Як же він може працювати, що адже нахлинули після тяги думки будуть заважати йому! Над їхнім будинком тягне вальдшнеп - от про що повинен думати він зараз! Та й не наймають його вже давно - усе в окрузі знають, що Дурачок не може працювати. Але Хеге невблаганна - вона-те знає, що в житті головне. Маттис ходить від садиби до садиби - скрізь хазяї опускають очі, побачивши його. В одній незнайомій садибі його наймають просапувати турнепс, але дуже незабаром теж розуміють, що він Дурачок. Тепер і із цією садибою він распрощался назавжди.

Маттис увесь час думає про вальдшнепа. Той тягне над їхнім будинком ранком і ввечері, коли люди сплять. Але він, Маттис, може сидіти в цей час на ґанку. Вони з вальдшнепом разом. Маттис ходить у ліс, розшифровує письмена вальдшнепа (сліди на дні калюжі), пише йому відповіді. Вони з вальдшнепом разом! Нарешті його хтось розуміє! Гармонія із природою - от те, до чого прагне Маттис. Герой має мудрість, невідомої звичайному, «нормальному» людині. Він розуміє душу природи, знаходить у спілкуванні з нею довгоочікуване заспокоєння

Вальдшнепа вбиває хлопець-мисливець, якому Маттис, у пориві щиросердечної відкритості, сам розповів про тягу. Коли Маттис піднімає підстреленого птаха із землі, та дивиться на нього - так йому здається, - потім уже ока птаха затягла плівка. Маттис ховає птаха під більшим каменем. Тепер вона лежить там, але цей останній погляд завжди буде тривожити його, нагадуючи про те, що його щастя знищене злими людьми, що не розуміють мудрої мови природи

Герой шукає й простий людської любові. Адже це так важливо - щоб хтось вибрав у житті тебе. Але хто вибере Дурачка? А в Маттисе стільки нерозтраченої ніжності. Якось він познайомився на озері із двома дівчинами: Ганною й Ингер. Дівчини немісцеві, тому не знають ще, що він - Дурачок. Вони, може бути, і догадуються про цьому, але почувають доброту, незахищеність Маттиса, його трепетне, дбайливе відношення до них - але ж саме про таке відношення хлопців вони тужили в глибині душі. Маттис щосили намагається поводитися як покладене - адже це його перша теперішня зустріч із дівчинами. Він пропонує прокотитися на човні. Він^-те знає: гребти - це єдине, що він уміє робити добре. Він направляє човен до тому бережу, на якому коштує продуктова крамниця, - тепер усі бачать, що Маттис прекрасно управляється з веслами й що він, як теперішній хлопець, качається з дівчинами на човні! Цей випадок довго живе в пам’яті Маттиса, доставляючи йому задоволення

Маттис дуже боїться того, що Хеге кине його. Він бачить: сестра змінилася останнім часом, стала дратівливої, байдужної до нього. Вона забороняє дивитися їй в очі, а це дещо так значить. Всі частіше він повторює фразу: «Тільки не кидай мене!»

Хеге пропонує Маттису зайнятися перевозом. Із човном він управляється добре - нехай чергує на озері, раптом комусь буде потрібно перебратися на інший берег. Маттис дуже вдячний сестрі за це речення: перевіз - єдина робота, що не перешкодить його думкам, мріям. Герой догадується про те, що його послугами навряд чи хтось скористається, але відразу поринає в цю гру. Йому подобається вимовляти це слово, «перевізник». Не так-те просто бути перевізником - треба поспівати й туди, і сюди. А хто вміє вести човен прямее, ніж він? Жаль, що слід від човна не тримається на воді, от якщо б він був видний кілька днів!

Під час грози, який Маттис панічно боїться, відбувається нещастя: одна із двох сухих осик, що коштують перед будинком, у якому живуть герої, падає, зрізана блискавкою. Усе в окрузі знають, що ці осики кличуть Хеге-и-Маттис. Тепер одна з осик упала. Але чия? Маттис повний важких передчуттів, йому здається, що впала осика Хеге. Він дуже боїться втратити сестру, ділиться з нею своєю тривогою, але та не хоче чути такої дурниці

У сім’ї Маттиса й Хеге з’являється стороння людина - лісоруб Ерген. Маттис сам переправив його на свій берег, Ерген став його єдиним пасажиром за час роботи перевізником. Тепер лісоруб живе на горищі їхнього будинку, гроші, які він платить за кімнату, дозволяють Хеге містити будинок у порядку, годувати себе й брата. Поступово Маттис починає зауважувати в Хеге зміни: вона стає ще більш байдужної до нього, зате розцвітає з кожною появою Ергена. Маттис упевнений: вони кинуть його, теперь-то він точно нікому не потрібний. Він хоче повернути Хеге, веде неї в ліс, на їхню заповітну купину (колись вони сиділи тут поруч і вели довгі бесіди про самі різні речі), розповідає про свої страхи. Але Хеге, байдужа у своєму щасті до чужого болю, не хоче знати про переживання Маттиса, вона обвинувачує його в егоїзмі. Як він не розуміє, адже тепер у неї є надійна опора в житті, і тепер вони з Ергеном зможуть забезпечити сім’ї заможне існування!

Тривога Маттиса наростає, коли Ерген заборонив йому займатися перевозом і взяв із собою в ліс. Він хоче навчити Маттиса валити ліс - цим завжди можна заробити на життя. Навіщо? Хіба вони хочуть кинути його? І по якому праву Ерген втручається в його життя?

Якось під час перерви в роботі Ерген розповідає Маттису про отрутні гриби - мухоморах: з них у старі часи варили суп для тих, кого хотіли вбити. Доведений до розпачу, Маттис зриває один з мухоморів, що ростуть поруч, і з’їдає великий шматок. Ерген переляканий, але незабаром переконується в тім, що з Маттисом нічого не відбувається, і знущається з нього: треба було з’їсти цілий гриб, а те й не один

Вертаючись додому, Маттис бачить мухомори всюди. Вони начебто обступили будинок отрутним кільцем. Але адже раніше їх тут не було? Маттис запитує про це в сестри, але та равнодушно відповідає, що так було завжди.

И от у Маттиса з’являється план. Він дочекається гарної погоди й піде на озеро. Заплив на глибоке місце, він проб’є в дірявому днищі човна отвір, вона швидко наповниться водою. А не вміє плавати Маттис затисне весла під пахвами. Нехай природа сама вирішить: повинен він умерти або жити з Хеге й Ергеном.

Маттис чекає гарної погоди. По ночах він слухає, як за стінами будинку шумить «добрий» вітер, і на нього снисходит спокій. Він не хоче йти на озеро, але рішення прийняте, відступати він не стане

Pages: 1 2