Дія роману Пауля Шаллюка (род. в 1922 р.) «Эн-гельберт Рейнеке» (1959) відбувається протягом Одного дня, що став для героя вдень принципового рішення своєї долі. Рішення ж прийшло в результаті аналізу, у підсумку зіставлення минулого із сьогоденням, внаслідок почуття, що пробудилося, відповідальності. Рейнеке розповідає про свої шукання й омани й оцінює власні думки й учинки, ведучи суперечка із самим собою

Пройшовши в солдатській шинелі через війну, Энгельберт зробився після війни шкільним учителем математики. Учителі школи його не люблять, навіть чи ледве не труять, через його батька: батько, Леопольд Рейнеке, учитель словесності тієї ж школи, не бажав покорятися фашистській владі. Він не був активним антифашистським борцем, але постійно, тим або іншому способу, давав зрозуміти, що нацистською неправдою його не обдурити й що він не стане діяти по вказівці гітлерівців. За це його прозвали в школі «Ні».

Якщо влади наказували вивісити прапори, він вивішував, але підпилював ратище, — як тільки лад коричневорубашечников починав трясти своїм тупотом землю, ратище обламувався й прапор падав. Коли від всіх німців зажадали, щоб вони привітали один одного не звичайним образом, а витягуванням руки вперед і нагору на фашистський манер, «Ні» приніс медичну довідку, що в нього болить рука й він не може піднімати її. Програма пропонувала вивчення в школі войовничих виршей пиитов, що славлять «новий порядок», — «Ні», прочитавши учням низькопробні вироби, нічого загального не мають із щирою поезією, відразу читав ним забороненого нацистами Гейне — нібито для того, щоб продемонструвати знехтувану немужність ег віршів. Ефект, як і було їм передбачено, виявлявся зворотним: у душі дітей проникало мужнє слово революційного поета, що жагуче ненавидів мракобісся й націоналізм

Найшлися інформатори «Ні» був схоплений і замучений у катівнях. Пам’ять про нього, однак, жила як підбадьорення одних і докір іншим. От це-те інші й не любили Энгельберта, і синові здавалося, що пам’ять про батька заважає йому визначитися вжизни.

Дія роману починається ранком того дня, коли, вирішивши піти зі школи, Энгельберт одержує від приятеля довгоочікуваний лист із реченням іншої роботи. День проходить у спогадах і роздумах, що приводять героя до відмови від уже прийнятого було рішення. Він бродить по вулицях міста, згадує про арешти, насильства, пожежах, думає про вбитий фашистами батьку, відвідує його друга, старого вчителя малювання. І раптом розуміє, що він, як і його батько, ответствен перед дітьми й не має морального права звільнити себе від цієї відповідальності. Він залишається в школі, відмовляючись від речення, казавшегося йому раніше звабним

Це рішення не вносить у життя Энгельберта ніяких зовнішніх змін, але міняє неї по суті. Раніше він бачив себе самотньо блукаючим у темному лабіринті, з якого немає виходу. Тепер же почуває, що вийшов з лабіринту до світла й що поруч із ним люди. Він бачить тепер, що серед шкільних учителів є не тільки мізинки фашистів, але й чесні, волелюбні люди, що ненавидять фашизм і прагнуть виховати дітей у дусі демократизму, гуманності. Энгельберт і його друзі як би приймають естафету від Леопольда Рейнека, син стає спадкоємцем батька не тільки по крові, але й по дусі

Глибокий розвиток мотив випробування й особистої відповідальності одержав у романах Г. Белля «Будинок без хазяїна» (1954), «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очами клоуна» (1963). У всіх цих добутках Белль показує рядових німців, по-своєму винних у трагічних і ганебних поворотах історії Німеччини, але здатних усвідомити свою відповідальність і по-новому глянути на мир