Автор подав своєї знаменитої трагедії пролог, у якому виклав використаний їм бродячий сюжет епохи італійського Ренесансу: «Дві дорівнює шановних сім’ї / У Вероні, де зустрічають нас собитья, / Ведуть міжусобні бої / И не хочуть угамувати кровопролитья. / Один одного люблять діти ватажків, / Але їм доля підбудовує підступи, / И загибель їх у гробових дверей / Кладе кінець непримиренної ворожнечі…»

Дія трагедії охоплює п’ять днів одного тижня, протягом яких відбувається фатальна низка подій

Перший акт починається з бійки слуг, які належать до двох ворогуючих сімей - Монтекки й Капулетти. Неясно, що послужило причиною ворожнечі, очевидно лише, що вона давня й непримиренна, що втягує у вир страстей і молодих, і старих. До слуг швидко приєднуються знатні представники двох будинків, а потім і самого їхнього глави. На залитої липневим сонцем площі закипає теперішній бій. Городянам, що утомилися від ворожнечі, із трудом вдається розняти що б’ються. Нарешті прибуває верховний правитель Верони - князь, що наказує припинити зіткнення під страхом смерті, і сердито віддаляється

На площі з’являється Ромео, син Монтекки. Він уже знає про недавній смітник, але думки його зайняті іншим. Як і покладено в його віці, він закоханий і страждає. Предмет його нерозділеної пристрасті - якась неприступна красуня Розалина. У розмові із приятелем Бенволио він ділиться своїми переживаннями. Бенволио добродушно радить звернути погляд на інших дівчин і посміюється над запереченнями друга

У цей час Капулетти наносить візит родич князя граф Парис, що просить руки єдиної дочки хазяїв. Джульетте ще не здійснилося й чотирнадцяти, але батько погоджується на речення. Парис знатний, багатий, гарний, і про кращий нареченого не можна мріяти. Капулетти запрошує Париса на щорічний бал, що вони дають у цей вечір. Господарка відправляється в покои дочки, щоб попередити Джульетту про сватовстве. Утрьох - Джульетта, мати й годувальниця, що виростила дівчинку, - вони жваво обговорюють новину. Джульетта поки безтурботна й слухняна батьківській волі

На пишний бал-карнавал у будинку Капулетти під масками проникають кілька молодих людей з ворожого табору - у тому числі Бенволио, Меркуцио й Ромео. Всі вони гарячі, гострі на мову й шукають пригод. Особливо глузливий і красномовний Меркуцио - найближчий друг Ромео. Сам Ромео охоплений на порозі будинку Капулетти дивною тривогою. «Добра не чекаю. Невідоме щось, / Що заховано поки ще в тьмі, / Але зародиться з нинішнього балу, / Передчасно вкоротить мені життя / Провиною якихось дивних обставин. / Але той, хто направляє мій корабель, / ВУЖ підняв вітрило…»

У товкотнечі балу, серед випадкових фраз, якими обмінюються хазяї, гості й слуги, погляди Ромео й Джульетти вперше перетинаються, і, подібно сліпучої блискавки, їх вражає любов

Мир для обох моментально перетворює. Для Ромео із цього мгновенья не існує минулих прихильностей: « чиЛюбив я хоч раз до цих пор? / Про ні, те були помилкові богині. / Я щирої вроди не знав відтепер…» Коли він вимовляє ці слова, його по голосі довідається двоюрідний брат Джульетти Тибальт, що негайно хапається за шпагу. Хазяї просять його не піднімати шум на святі. Вони зауважують, що Ромео відомий шляхетністю й немає лиха, навіть якщо він побував на балі. Уражений Тибальт затаює образу

Ромео тим часом вдається обмінятися із Джульеттой декількома репліками. Він у костюмі ченця, і за каптуром вона не бачить його особи. Коли дівчина вислизає із залу на заклик матері, Ромео від годувальниці довідається, що вона - дочка хазяїв. Через кілька хвилин Джульетта робить таке ж відкриття - через ту ж годувальницю вона з’ясовує, що Ромео - син їхнього заклятого ворога! «Я воплощенье ненависної сили / Недоречно по незнанью полюбила».

Бенволио й Меркуцио йдуть із балу, не дочекавшись друга. Ромео в цей час нечутно перелазить через стіну й ховається в густому саду Калулетти. Чуття приводить його до балкона Джульетти, і він, завмираючи, чує, як вона вимовляє його ім’я. Не витримавши, юнак озивається. Розмова двох закоханих починається з боязких вигуків і питань, а закінчується клятвою в любові й рішенням негайно з’єднати свої долі. «Мені не підвладно те, чим я володію. / Моя любов без дна, а доброта - як широчінь морська. / Чим я більше витрачаю, тим стаю безбрежней і богаче» - так говорить Джульетта про її почуття, що вразило. «Свята ніч, свята ніч… / Так непомірне щастя…» - вторить їй Ромео. Із цього моменту Ромео й Джульетта діють із надзвичайною твердістю, відвагою й разом з тим обережністю, повністю підкоряючись їхньої любові, що поглинув. З їхніх учинків мимоволі йде дитячість, вони раптом перетворюють у навчених вищим досвідом людей

Їхніми повірниками стають чернець брат Лоренцо, духівник Ромео, і годувальниця, повірниця Джульетти. Лоренцо погоджується таємно обвінчати їх - він сподівається, що сполучник юних Монтекки й Капулетти послужить миру між двома сім’ями. У келії брата Лоренцо відбувається обряд одруження. Закохані переповнені щастям

Але у Вероні як і раніше жарке літо, і «у жилах закипає кров від спеки». Особливо в тих, хто й без того запальний як порох і шукає приводу показати свою хоробрість. Меркуцио коротає час на площі й сперечається з Бенволио, хто з них більше любить сварки. Коли з’являється задира Тибальт із приятелями, стає ясно, що без сутички не обійтися

Обмін їдкими колкостями перерваний приходом Ромео. «Відстаньте! От мені потрібна людина, - заявляє Тибальт і продовжує: - Ромео, сутність почуттів моїх до тебе вся виразима в слові: ти мерзотник». Однак гордій Ромео не хапається у відповідь за шпагу, вона лише говорить Тибальту, що той помиляється. Адже після венчанья із Джульеттой він уважає Тибальта своїм родичем, майже братом! Але ніхто цього ще не знає. А Тибальт продовжує знущання, поки не втручається розлютований Меркуцио: «Боягузлива, знехтувана покірність! / Я кров’ю повинен змити її ганьбу!» Вони б’ються на шпагах. Ромео в жаху від що відбувається кидається між ними, і в цю хвилину Тибальт з-під його руки спритно завдає удару Меркуцио, а потім швидко ховається зі своїми спільниками. Меркуцио вмирає на руках у Ромео. Останні слова, які він шепотить: «Чуму візьми сімейства ваші обоє!»

Ромео вражений. Він втратив кращого друга. Мало того, він розуміє, що той вигин із-за нього, що Меркуцио був відданий їм, Ромео, коли захищав його честь… «Завдяки тобі, Джульетта, стаю я занадто м’який…» - бурмоче Ромео в пориві раскаянья, гіркоті й люті. У цю мить на площі знову з’являється Тибальт. Оголивши шпагу, Ромео налітає на нього в «огненнооком гніві». Вони б’ються мовчачи й несамовито. Через кілька секунд Тибальт падає мертвим. Бенволио в страху велить Ромео терміново бігти. Він говорить, що смерть Тибальта на двобої буде розцінені як убивство й Ромео загрожує страта. Ромео йде, подавлений всім що происшли, а площу заповнюють обурені городяни. Після пояснень Бенволио князь виносить вирок: відтепер Ромео засуджений на изгнанье - у противному випадку його чекає смерть

Джульетта довідається про страшну новину від годувальниці. Серце її стискується від смертної туги. Уболіваючи про загибель брата, вона проте непохитна у виправданні Ромео. «Дружина ль засуджувати мені? / Бєдний чоловік, де добре тобі почути слово, / Коли його не скаже й дружина на третій годині шлюбу…»

Ромео в цю мить похмуро вислухує ради брата Лоренцо. Той переконує юнака зникнути, підкорившись закону, поки йому не буде дароване прощення. Він обіцяє регулярно посилати Ромео листа. Ромео в отчаянье, изгнанье для нього - та ж смерть. Він знемагає від туги за Джульетте. Лише кілька годин вдається провести їм разом, коли вночі він тайкома пробирається в її кімнату. Трелі жайворонка на світанку сповіщають закоханих, що їм настав час розставатися. Вони ніяк не можуть відірватися друг від друга, бліді, що терзають майбутньою розлукою й тривожними передчуттями. Нарешті Джульетта сама вмовляє Ромео піти, страшачись за його життя

Pages: 1 2